КІНЕМАТОГРАФ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ - Інститут проблем ...

Кіно в Україні часів «перебудови»
важно дитячих, створено за часів відпрацювання стратегії нового життя
держави. Стилістика фільму тяжіє до емоційного враження глядача: афективний
шок замість вербальних роз’яснень. У фільмі звучать пісні у виконанні
Ніни Матвієнко, проте в кадрі її героїня не співає. На вимогу німця заспівати,
слабенькими голосами затягують спів її діти. Замість велеречивого опису
злочинів окупаційного режиму автор апелює до образу: багатодітна родина
сідає під наглядом ката за порожній різдвяний стіл імітувати святкову вечерю
— малі і дорослі справно черпають ложками з пустої миски.
В наступній картині «Лебедине озеро. Зона» (1989) Юрій Іллєнко реалізує
задум послідовного спростування «тиранії слова», свідомо позбавивши
головних персонажів діалогічного спілкування. В цій картині автор виходить
на принципово новий рівень кодування: притулком для в’язня-втікача стає
величезна фанерна конструкція емблематичного знака «Серп і молот»,
з числа тих, що прикрашали узбіччя доріг за часів СРСР. І у цьому архаїчному
знакові тоталітарної Системи, що маячить на обочині траси, де вирує
життя, переховується втікач з «зони» як знак безправного громадянина.
Кадр з фільму Юрія Іллєнка «Лебедине озеро. Зона» (1989)
43