КІНЕМАТОГРАФ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ - Інститут проблем ...

Кінематограф початку ХХІ століття
меться поетично-асоціативним шляхом, тобто шляхом не характерним для
свідомості, орієнтованої на «раціо».
Навіть цей побіжний перелік «рівнів недовіри» і тотального сумніву
в усіх цінностях (старих і нових, вічних і швидкоплинних), що породжує
картина, дає підстави віднести її до артефактів переходу, тобто виходу за
межі (у даному випадку — за межі постмодернізму). Вочевидь, ця робота
мала стати останнім фільмом постмодернізму в українському кіно, позначивши
межу аfter-postмодерністичної доби, маркіруючи завершення наступного
соціокультурного циклу.
Згадати б, завершення першого соціодинамічного циклу культури
(ви зна чення Абрама Молля) в кіно спостерігалося на початку 20-х років
ХХ ст. і супроводжувалось зародженням «кіноавангарду». Другий цикл
завершився у 1950-х роках, і на його руїнах виросло новаторське «шістдесятництво».
Кіно перебудови, по суті розвило знахідки часів «відлиги».
Вочевидь, на початку ХХІ ст. кінематограф знову вийшов на певну «нульову»
точку. Кінець чогось, що відмерло і водночас — уламки віджилого утворюють
плідний ґрунт для народження принципово нового, оригінального.
Проте, після певних позитивних зрушень у галузі кінематографії
2001 року, у 2002 році ситуація знову погіршилась: рівень фінансування знизився
до 10% від запланованого на перший квартал, а у другому кварталі
з передбаченої невеликої суми взагалі не було виділено ані копійки!
Заборгованість держави перед студіями обчислювалась мільйонами, і все
продовжувала збільшуватися.
У цій фінансово складній ситуації програмою виробництва фільмів
«держзамовлення» на 2002 було передбачено випустити близько 40 картин
(включаючи ігрові, документальні, науково-популярні і анімаційні, а також
телевізійні фільми). Якщо вдуматися, то цифра дуже скромна, та все ж це
був, хай ефемерний, але шанс на виживання.
Виходячи з того, що переважна частина фільмів в Україні початку
2000-х знімалась на Державне замовлення, цілком закономірним є очевидний
«бум» на картини історичної тематики. Вони складали більше половини
від загального числа ігрових повнометражних картин 2002 року: перша серія
проекту «Богдан-Зиновій Хмельницький» Миколи Мащенка, двосерійний
відеофільм «Таємниця Чингисхана» Володимира Савельєва, «Мамай» Леся
Саніна. Кінематографісти взялись за осмислення і переосмислення призабутої
історичної минувшини та етноміфології, пропонуючи глядачеві можливість
«самоідентифікації екраном». Частота апеляцій українського кінематографа
до фактів національної історії, зміцнення у ньому тенденцій
до оспівування народного визвольного духу, актуалізація патріотичних
113