КІНЕМАТОГРАФ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ - Інститут проблем ...

Ірина Зубавіна
побудований на ігрових, деконструвістських і плюралістичних принципах,
що позбавляють сенсу протиставлення центрального й периферійного,
«високого» та «низького», фактично знімають протиріччя декларованого
і реалізованого, нівелюють опозицію відкритого й латентного тощо.
Ключовою фігурою мислення стає гра, в координатах якої екранний текст
сприймається як своєрідний означник феномену реальності або вигадки
і водночас виступає означуваним для поля версій прочитання/сприйняття
— інтерпретацій. Такий підхід обумовив новий статус глядача-реципієнта як
повноправного співучасника творчого процесу. З іншого боку, неоднозначність
тексту, його ускладнена структура передбачала оновлення ролі кінокритика
як фахівця, здатного не тільки проаналізувати твір, а й окреслити
множинність можливих його інтерпретацій, зв’язок з відомими феноменами
культури та мистецтва, ступінь новацій.
* * *
Спроби провокативної гри з глядачем, використання елементів коду
кіт чу спостерігалися у фільмах окремих режисерів України вже з початку
1990-х років. Олег Чорний в короткометражній картині «Зав’яла сакура під
моїм вікном, і ти прохо диш повз мене» (1993), дотепно іронізує над стереотипним
захопленням культурою Сходу. А у менш відомій чор но-білій
стрічці «Шал» (1990), стилізованій під німе кіно, піддає ілюмінативному,
тобто пародійному, цитуванню фільм світової кінокласики «Земля» Олександра
Довженка. Михайло Іллєнко у фільмі «Чекаючи вантаж на рейді
Фучжоу під пагодою» (1993)відверто вдається до ігрового принципу, розпочинаючи
свою картину ніби затертим кінематографічним стереотипом:
під звуки української народної пісні на екрані з’являються біленькі хатинки,
що потопають у зелені садочків, і тільки з наїздом кінока мери стає
зрозумілим, що в садочках ростуть не яблуні й не вишні, а крислаті пальми
— гля дачеві запропоновано лукаву гру смислами та іронічно відтвореними
штампами.
* * *
Наступний фільм Михайла Іллєнка «Сьомий маршрут» (1997) складається
з кількох новел, поєднаних наскрізною містифікацією: екскурсію для
іноземних туристів по місцях, що пов’язані з життям і творчістю нереалізованого
поета Данила Притуляка, проводить сам поет («на зло» традиції
канонізації фігур в мистецтві тоталітарної доби). Така абсурдна ситуація дає
невизнаному поетові Портуляку поштовх до переосмислення свого життя,
допомагає здійснити своєрідну «втечу до себе».
96