КІНЕМАТОГРАФ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ - Інститут проблем ...

Ірина Зубавіна
Активна реклама — це завжди певною мірою тиск. Подібно до того, як
на тій самій Бессарабці, чинять легкий натиск, пропонуючи спробувати, скоштувати
продукт. Так робиться і у промоції фільмів — орендуються переглядові
кінозали, де можна скласти уявлення про запропонований екранний
продукт: не кота ж в мішку продають. Такі правила загального ринку.
Якщо ми хочемо бути в європейській спільноті повноцінним членом,
маємо орієнтуватись на спільне виробництво, що, безумовно, передбачає
корегування законодавчої бази. Насамперед необхідно відмовитись від
практики тендерів. Наприклад, у Польщі приймати рішення уповноважена
комісія експертів. Спитаєте: «а що робити у випадку, коли виникають протилежні
думки?». Саме це питання ми поставили директору Польського
Кіноінституту, пані Агнешці Одорович, коли вона відвідувала Київ. В нашому
Міністерстві культури її запитали: «Хто приймає рішення?», на що почули:
«Остаточне рішення приймаю я. І несу за нього відповідальність».
Щоправда, Кіноінститут забезпечує лише до 50% бюджету. Як виняток, цей
показник може збільшуватись до 70%, у разі такої принципової картини, як
«Катинь» Анджея Вайди або ж при фінансуванні дебютних фільмів. Решту
коштів додають телеканали або ж інші структури, приватні інвестори.
Чого ж ми чекаємо від держави? Треба затвердити закони про меценатство,
створити сприятливі умови для інвесторів. А наша робота — привернути
їх увагу до українських фільмів. Ще 5 років тому вважалось, що кіно
в Україні не існує, і кінобізнес — не та сфера, де можна себе рекламувати
і промоутувати. А сьогодні вже цілком реально просувати вітчизняне кіно
у світі. Це поступова робота — ніщо не відбувається моментально; треба
усвідомлювати, що є межа такого просування. Ніхто не може конкурувати
сьогодні з Голлівудом. В Європі французи зайняли досить потужну позицію
— вони продають своє кіно. Поляки лише незначну частину своїх картин
реалізують за кордоном — переважно «споживають» самі. Безумовно,
повністю повернути кошти, вкладені у виробництво, на внутрішньому ринку
неможливо. Тому чимало польського кіно продається на телеканали: це один
із шляхів доходу. Ми дуже раді, що нашими фільмами зацікавилися міжнародний
телеканал «АРТЕ» — здебільшого франко-німецький канал (має
штаб-квартири в Німеччині, Франції, це в кількох країнах). Їх дуже зацікавили
документальні картини про голодомор.
Насамперед сьогодні ми розраховуємо на співпрацю з телеканалами
Польщі, Угорщини, проте й з такими європейськими медіа, як французький
«Канал Плюс» («Canal Plus») або один з провідних каналів Німеччини — «Це
Де еФ» (ZDF). Треба просто пропонувати їм наші фільми, про які вони практично
нічого не знають: попит необхідно формувати. Ми виставили DVD
226