КІНЕМАТОГРАФ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ - Інститут проблем ...

Ірина Зубавіна
ми прокатниками і перетворились на поле конкурентної боротьби комерційних
фільмів країн Заходу, насамперед США, а згодом і Росії. Вітчизняні діячі
кіно інтерпретували таку стратегію захоплення аудіовізуального екранноінформаційного
простору України як експансію, «рейдарство», «інформаційну
колонізацію», «медіаокупацію», відверту спробу витиснення України
у число країн з нерозвиненою кінематографією. І держава нарешті звернула
увагу на кінематограф — галузь, котра колись приносила значний прибуток,
а тепер перетворилась на перманентно збиткову.
У січні 1998 року був прийнятий «Закон про кінематографію», а у лютому
того ж року вийшла Постанова Кабінету Міністрів України «Про стан
та шляхи розвитку національної кінематографії», де зокрема зазначалось,
що «…у період реформування суспільно-економічних відносин в Україні,
єди на державна система кінематографії була зруйнована. При цьому паралельно
не сформувалася її концептуально нова модель, пристосована до ринкових
умов» 13 . Документ зафіксував десятикратне скорочення кількості
фільмів та відвідувань кінотеатрів, засвідчив, що передання 1991 року кінопрокату
і кіномережі до комунальної власності розірвало замкнений економічний
цикл галузі, внаслідок чого наявний стан державної кіномережі не
передбачає можливості повернути гроші витрачені на виробництво фільмів…
Виходячи з нагальної необхідності реформування галузі, Постановою було
зазначено: «На сьогодні найбільш прийнятним є послідовний перехід до ринкової
системи господарювання в кінематографії, яка має поєднувати державну
підтримку з інвестиціями підприємців. В результаті мають бути сформовані
сучасна національна кіноіндустрія і національний кіноринок» 14 .
У загальних рисах документ сформулював завдання на наступне десятиліття
— перше десятиліття ХХІ ст.
13 Цит. за: Українське кіно: ідентифікація у часі. — К., 2003. — С. 403.
14 Там само. — С. 404.