КІНЕМАТОГРАФ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ - Інститут проблем ...

Ірина Зубавіна
мистецтва продовжують знаходитись не у стосунках диз’юнкції («або-або»),
а у дивному конюнктивному сполученні («і-і»). Таке симбіотичне поєднання
сприяє творчому взаємозбагаченню: театральна традиція поповнюється
суто кінематографічними можливостями оперування часом, а кінематограф,
наблизившись до театральної умовності пластично-просторового виміру,
здобуває додатковий засіб виразної артикуляції у вирішенні нестандартних
авторських завдань.
Інший яскравий представник напряму «міської прози» у вітчизняному
кіно Роман Балаян після фільму «Два місяці, три сонця» довлі довго шукав
«свою» тему, знаходячи різні, часом несподівані форми творчої реалізації.
Зокрема, значну частину креативного часу режисер витрачав на керівництво
започаткованою ним студією «Ілюзіон-фільмз», що постачала на вітчизняні
екрани серіальну продукцію, утворюючи гідну конкуренцію імпортному
«милу», а головне — дозволяючи режисерам, що опинилися безробітними,
не втрачати професійних навичок у залишатися у горизонті професії.
Режисер, якого традиційно вважали виразником чаянь інтелігенції —
прошарку, що завжди був тонким, а тепер геть витончився, не піддався мутаціям,
і нині не збирається «переорієнтуватися», послідовно залишається
вірним власній інтонації. Він свято вірить: кіно має зніматися різноманітне
— і комерційне, і артхаусне, з усією палітрою жанрів: фантастика, трилери,
мелодрами. В цьому жанрово-стилістичному розмаїтті існує безліч «ніш»,
серед яких слід знайти свою.
Основною темою для Романа Балаяна насамперед є пошук людиною
внутрішньої свободи, що не залежить від політичного ладу: «Такою свободою
володіли Пушкін та Шевченко (попри неволю) — це така внутрішня
свобода, котру ніхто не бачить.
На почаку 2000-х років у персонажів балаянівського кіносвіту відновлюється
схильність до польотів, що видається показовим, з огляду на усталену
інтерпретацію польоту як метафори творчого піднесення, що у вітчизняному
ігровому кіно міцно пов’язана з фільмом Романа Балаяна «Польоти уві сні
і наяву». Якість, успадкована у героя «Польотів уві сні…» Сергія Макарова,
стає заповітною мрією сліпоглухонімого хлопчика Феді «літати подібно птаху»
(у фільмі 2004 року «Ніч світла»). А у новій, останній на сьогодні картині
Романа Балаяна «Райські птахи» (2008, робоча назва «Обранець») герої зовсім
відриваються від землі та всупереч усім законам фізики літають. Спроби персонажів
іноді отримують казуїстичне розрішення — чи то отрізвляюче падіння
в холодну воду Сергія Макарова, чи зависання між небом і землею мрійника
Феді, який, стрибаючи з дерева, випадково зачепився за зламану гілку. По суті
їхні нездійснені польоти символічні й симптоматичні водночас.
156