КІНЕМАТОГРАФ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ - Інститут проблем ...

Ірина Зубавіна
представників модної «тусовки» «нових господарів життя», на вінчання в церкву
провінційного містечка з’являється непрошена гостя. Ця таємнича жінка —
ніби втілена совість жениха: актриса, що колись отруїлася через його підступність,
Тетяна Ріпина — героїня однойменного маловідомого твору А. П. Чехова.
Жінка, загорнута у покривало, стогонами і зітханнями наводить жах на свого
невірного коханця. І хоча жених (Жан Даніель — одне з «типажних захоплень»
Муратової) вважає привиду лише «ілюзіями, викликаними розладом зору, травлення
і мозку», він явно побоюється. Та і багата вдова (Наталія Бузько) під
вінцем виявляє ознаки схвилювання. Грим та сукня нареченої виразно стилізовані:
вона одночасно нагадує героїню німого кіно і іконописний образ мадонни.
Гості — «нові росіяни», виряджені в пух і прах персонажі муратівської «кунсткамери»,
наповнюють церкву базіканням, блюзнірськими витівками на межі
клоунади. Трагічність ситуації посилюється бурчанням церковного сторожа:
«Хрестять, вінчають, відспівують, а все дарма — Бог все одно нічого не чує». Не
чує, тому що персонажі Кіри Муратової мешкають у просторі під порожніми
небесами. Організуючи зйомки у діючій церкві, режисер подає сцени таїнства
в акторському виконанні. Ця майстерна імітація виявляє світ, геть позбавлений
любові. Натомість за повсякденними чварами хуторських обивателів поступово
проступає хворобливе, проте цілком реальне почуття: вони дріб’язково сваряться,
але при цьому глибоко прив’язані один до одного.
Продюсер фільму Кіри Муратової «Чеховські мотиви» Ігор Кальонов
визначив картину, як фільм «про сім’ю, про любов — затвердження простих
речей». А сама Кіра Муратова повідала про свій задум таке: «Мені було дуже
важливо показати, що в цій патріархальній, релігійній родині всі люблять один
одного, хоча і дуже сваряться. Гроші, перетворившись на категоричний імператив,
доводять до того, що старший син йде з батьківського дому світ заочі.
Потрапивши в церкву, він бачить, що у священика з дочкою теж дуже непрості
відносини. Це якось примиряє молоду людину з ситуацією, він повертається,
просить у батька вибачення, нібито батькові залишається простити «блудного
сина» й поготів, але верхи бере правда характерів, і вони знов сваряться.
Щоправда, потім відбувся катарсис, але тут фільм і закінчився».
Помітимо: хоча в окремих сценах фільму отець численного сімейства,
що мешкає на хуторі, виступає в амплуа якогось «сценічного лиходія», проте
важливим видається сам факт повернення символічного «імені батька»
на екран, тим більш це «повернення» відбулося у фільмі режисера, наділеного
даром передбачення. Насправді у «Чеховських мотивах» заявлено навіть
не одного, а двох батьків. Це — священик і хуторянин. Сповідуючи принципово
відмінні погляди на виховання, обидва почуваються безпорадними
перед егоїстичною несамовитістю нащадків.
148