КІНЕМАТОГРАФ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ - Інститут проблем ...

Ірина Зубавіна
з Дніпропетровська, який, маючи цифрову камеру, 2 мікрофони, комп’ютер,
за допомогою однодумців, насамперед Людмили Лозинко, яка взяла на себе
увесь адміністративно-організаційний клопіт, зняв майже двогодинний
фільм «Кам’яний острів». Ця спроба творення міфології містить численні
алюзії, насамперед, до фільмів Андрія Тарковського. Вшанування мешканців
кінематографічного Олімпу — одна з причин приходу в кіно представників
інших фахових сфер. Базова спеціальність Йовича позначилась на результатах
його творчости — в картину професійно введено психоделічні моменти,
дратівливі фактори, утворено настрій тягучо-романтичної млости.
Представлена лячна загадковість, містична порожнеча землі напередодні
приходу Ангелів Апокаліпсису. Створено образ часу, який просипається
піском крізь пальці і водночас несе заспокоєння, варто лише занурити пальці
в грунт забуття. Зовнішній фабульний шар фільму складає Історія кохання
двох самотніх диваків — Рут та Ліса. У кожного із закоханих свій соціальний
«діагноз»: Рут з дитинства бачить біль, сльози, страждання — хаос
у перетвореному вигляді, її нав’язливо переслідує образ катастрофи, відвернути
яку, зрештою, їй надається можливість. Рут — «обрана». Ліс навпаки
сам з дитинства обрав свій шлях. В ритуалі добровільної само пожертви йому
належить право врятувати людство на символічному рівні відповідно до міфології
Кам’яного острову.
На відміну від деяких робіт, що виглядають цілком «схибленими» поза
бажанням і задумом автора, у «Кам’яному острові» психоделіка організується
свідомо і професійно: тривожність нагнітається ритмом, напругою,
музикою, звуковими ефектами, різкими й нестерпно довгими, монотоннобезкінечними
телефонними дзвінками (коли героїня, прокинувшись на 53-му
сигналі, жбурляє телефонним апаратом в стіну, глядач радо з нею солідаризується).
Поки телефон дзвонить, а господиня спить, камера оглядає кімнату
— малюнки дивних археологічних знахідок, загадкові креслення, фотографії
кам’яного пагорбу — це ї є Кам’яний острів. По суті — метафора
лобного місця нашої цивілізації, про порятунок якої дбають насамперед
диваки. Принаймні так прочитується позиція автора. Він підкреслено поставив
майбутнє людства в залежність від «Інакших», «не-таких-як-усі» — тих,
хто відмовився від пошуків Істини у сфері раціонального мислення. У цьому
сенсі робота Вадима Йовича, режисера «з психіатричним ухилом» — приклад
кіно «паралельного», у певному розумінні «божевільного» та незалежного
(у тому числі від джерел фінансування). Якоюсь мірою ці характеристики
стосуються більшості робіт «альтернативщиків» (тих, хто творить кіно
«за дужками» офіційного процесу, не обслуговує держзамовлення та не претендує
на бюджетну підтримку).
202