КІНЕМАТОГРАФ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ - Інститут проблем ...

Кіно в Україні часів «перебудови»
кіномоделі видавалися маргінальними. Натомість глядачі дивилися ці картини
на одному подиху, впізнаючи усвідомлюючи неодмінні збіги власних доль
та цілком впізнаних ситуацій у цих стрічках.
Лаконізм драматургічних конструкцій — стійка пристрасть В. Криштофовича,
який вважає найскладнішим завданням без зайвих ускладнень розповісти
«просту історію». І сьогодні режисер не потрапляє в пастку форми,
не знімає картини у відриві від реальності.
Таким чином, фільми напрямку «міська проза», спираючись на міцне
теоретичне підґрунтя сучасних філософських течій, наочно продемонстрували
тенденцію до поглиблення почуття самотності у сучасної людини.
Орієнтація цих творів на екзистенціальні проблеми особистості сприяла
створенню вітчизняної кіномоделі «міфу абсурдної людини».
Яскраву галерею дивакуватих персонажів, вражених самотністю, знаходимо
у фільмах Кіри Муратової. Внаслідок гіпертрофованої самості,
індивідуальної неповторності ці персонажі видаються неадекватними. Їхня
дискомунікація зі світом переконливо репрезентована «діалогами непорозуміння».
Такий прийом художньої виразності, знайдений режисером ще
у ранніх стрічках, отримує подальший розвиток шляхом поступової трансформації
діалогу в монолог у наступних картинах майстра.
Після тривалого мовчання Кіра Муратова створює на Одеській студії
«Зміну долі» (1987) за оповіданням Уїльяма Сомерсета Моема «Записка».
А 1989 р. ставить фільм під назвою «Астенічний синдром». Використавши
у назві стрічки медичний термін, режисер відверто ставить «діагноз» нашому
суспільству. Симптоматика цього «захворювання» відома з медичної практики:
стан фізичної анемії, соціальної втоми, знесилення. Картина стала
своєрідним передбаченням або, сказати б, пророкуванням.
Феномен провіденціальності цієї та наступних картин режисера переконливо
довів справедливість розуміння художнього бачення як передбачення,
сприйняття мистця як медіатора, медіума. У цьому контексті корисно
звернутися до ідей К. Юнга щодо фундаментальної відмінності двох підходів
до художньої творчості. Для визначеності один вид він називав психологічним,
а інший — візіонерським, провидчим. До першої категорії швейцарський
психолог та культуролог відносить твори, що мають справу з матеріалом,
взятим із свідомого життя. До таких творів, укорінених «в психічній
основі життя», Юнг відносить всі любовні романи, твори соціальної проблематики
(не залежно від жанрової форми). Подібній фіксації життєвого
досвіду у чистому вигляді Юнг протиставляє дивні феномени, що «випливають
наче з закутків архаїчного первинного досвіду, що не піддається логічному
осягненню. …Він піднімається з глибин позачасся, захоплюючий,
39