КІНЕМАТОГРАФ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ - Інститут проблем ...

Ірина Зубавіна
звично трактується як служіння чоловікові. Усамітнення героїні можна
потрактувати як вияв вищої моральності, якщо послатися на відомого
дослідника специфічних зв’язків статі та вдачі Отто Вейнінгера. Щоправда,
цей автор переконував, що поняття «жіноча самотність» є нісенітницею,
адже для жінки існує лише два шляхи реалізації: «жінка-мати» та «жінкаповія».
Для української ж культурної традиції характерною є специфічна
модифікація диполя «мати — повія»: «покритка» — мандрівний образ літературних
творів (згадати б «Наймичку» або «Катерину» Тараса Шевченка).
Саме цей культурний міф було реалізовано у картині Василя Домбровського
«Judenkreis, або Вічне колесо» (1996). Героїня — буковинська дівчина, яка
народила дитину від радянського офіцера-росіянина, була зраджена,
скривджена, покинута. Зважаючи на традицію, що склалась у міфопоетичному
кіно, втілювати в жіночому образі історичну долю України,
у приниженні героїні-покритки проглядав прозорий натяк на талан національної
«провінції» у складі імперії, спочатку російської, потім — радянської.
Фільм, що складається з серії новел, густо насичений алюзіями:
сновидіння героїв стрічки відсилають то до біблійної легенди про
Благовіщення Марії, то до культурного міфу про Донжуана. За задумом
автора окремі історії мали об’єднуватись провідним сюжетом — поневіряннями
лахмітника. Однак, культурно визначний образ «вічного жида»
(цю роль виконав Лев Перфілов) у фільмі виявився непереконливим і, зрештою,
необов’язковим. Відтак, фільм асоціювався не з намистом перлин
світового культурного скарбу, а радше з кошиком, до якого «поклали усі
яйця». І це невипадково, адже «Judenkreis, або Вічне колесо» став чи
не єдиним ігровим повнометражним фільмом, випущеним 1996 року. Злам
десятиліття збігся з екстремальною точкою кінопроцесу 1990-х, позначивши
«пік» кризи під назвою «малокартиння».
У другій половині 1990-х кількість повнометражних ігрових картин
поступово почне збільшуватись і стабілізується на 4–5-и одиницях на рік
Справжньою окрасою цього скудного екранного ландшафту доби слугували
фільми, що кінематографічними засобами шукали відповідь на фундаментальні
питання буття, адаптувавши, зокрема, «філософію життя»,
екзистенційні проблеми людини, «розщепленого суб’єкта», взятого у повноті
найрізноманітніших його вимірів. Європеїзована кіногенія цих фільмів
виявилась цікавою інтелектуально, художньо розвиненій меншості — колу
глядачів, до яких зазвичай виявляють байдужість прокат та автори «мейнстріму».
76