КІНЕМАТОГРАФ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ - Інститут проблем ...

Ірина Зубавіна
ною жінкою та квіткою). Іронічна мелодрама про незвичайний любовний
«трикутник» завершується несподівано: історія про те, як чоловік обрав
коханкою квітку, а та завагітніла та ще й народила досліднику-ботаніку спадкоємця,
виявляється розповіддю дівчини Юлії випадковій знайомій на пляжі.
Відтак — може бути вигадкою або ж іномовленням про особисті негаразди.
Попри те, що авторство ідеї належить Гі де Мопассану, не викликає сумнівів
прагнення молодого режисера замісити інтригу якомога «крутіше». І це —
характерна ознака кінопроцесу останніх років ХХ ст. В кінотворах все яскравіше
проступає бажання авторів вступити з глядачем у своєрідну гру, ностальгічно
бавлячись з різноманітними відлуннями потужного «шумового
фону» культури на розлогому полі постмодерну.
Важко не помітити, що схилок 90-х років ХХ ст. у вітчизняному кіно
позначений «програмним» розривом з раціональним мисленням. Свідченням
тому — звернення кінематографістів до творів Кафки й Беккета. Якщо
на початку 90-х Сергій Рахманін створює фільм «Людина К.» (1992) на матеріалі
щоденників і особистих записів Франца Кафки, то зафільмована за
мотивами літературних творів Кафки картина Сергія Маслобойщикова
«Співачка Жозефіна і Мишачий народ» (1994) перетворилась на експериментування
із зображенням, «авангардну» гру зі звуком, літературними
текстами чеського автора. «Документальна історія з вигаданого світу», як
інтерпретував свою кінопритчу сам режисер, викликала щире зацікавлення
знавців кіно і принесла Сергію Маслобойщикову та операторові стрічки
Олександру Шумовичу фестивальні призи за зображальне рішення фільму.
Художник за першою освітою, Сергій Маслобойщиков природно тяжіє
до мислення пластичними образами, насичуючи чуттєвістю візуального
непрості для екранних інтерпретацій філософічні тексти таких авторів, як
Франц Кафка, Михайло Булгаков. Задля більшої переконливості пригадаємо
ігровий відеофільм Маслобойщикова «Від Булгакова» (1999). Не можемо
обминути увагою цей телепроект, оскільки він створений в естетиці «справжнього»
кіно. Волею автора будинок-музей Михайла Булгакова перетворюється
на місце, населене персонажами його літературних творів: оповідь
екскурсовода про життя й творчість письменника слухають та іронічно
коментують Кіт Бегемот, Фагот і Воланд. Ці витвори фантазії письменника
дозволяють собі втручатися у справи режисера та його героя –маленького
хлопчика Михайла Булгакова, ведуть глузливі діалоги з його нянькою.
Будинок Булгакова в інтерпретації Маслобойщикова постає центром перетину
метафізичних часопроторів, аномальним місцем, вікна з якого розчахнуті
у літературний космос булгаковських творів, у вир соціальної напруги
початку ХХ ст. та у екранну площину напередодні нового Міленіуму.
86