КІНЕМАТОГРАФ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ - Інститут проблем ...

Кінематограф незалежної України
конструктом (специфічним «протезом») — зверненням до знайомих моделей
та аналогій, що зберігалися у сфері пам’яті. Можливо, з цієї причини деякі
фільми цілком сучасної проблематики нагадували «перефарбовані» дублікати
явищ кіно попереднього періоду, тільки збляклі та немічні. Комедійна
пародія на політичний детектив «Постріл в гробу» (1992, Микола Засєєв-
Руденко) демонструє події путчу 1991 року на одній із спеціалізованих дач
в Криму, де відпочиває родина «Першого» з почтом посіпак. Конфлікт
«хорошого з іще кращим» було замінено зіткненням поганого з іще гіршим.
Як-от у фільмі «Похмурий ранок» (1992) Ігоря Миленка, який стару казку
про Колобка перелицював на новий штиб: похмурий післячорнобильський
ранок викликає асоціації з апокаліпсисом. Бідне село, зубожіле й злиденне.
Самотні дід і баба, Ведмідь, Вовк, інші персонажі — вмирають один за
одним… Чорна іронія найсучаснішої проби.
У намаганнях урізноманітнення жанрово-тематичної палітри запро ваджувались
спроби відновити жанр, колись майже повністю відсутній
на кінематографічних теренах Союзу, а саме — хоррор. Здавалося б, важко
потрапити у тенета жанрових стереотипів, якщо сам жанр був геть відсутній
у художній палітрі доби. На початку 1990-х Микола Рашеєв знімає за ро маном
Володимира Дрозда «Вовкулака» жорстку соціально-політичну прит чу
«Оберіг» про перетворення людини на вовка в ім’я кар’єри, зовнішньої
успішності. Символічний смисл цього перетворення містив прозорі алюзії
до метаморфоз партократії. Відтак, жанрові особливості фільму жахів поєднувались
з політичними контекстами. На жаль, замість передачі загад ковомістичного
світовідчуття, що притаманне фільмам заявленого жанру, запроваджувалися
апеляції до цілком конкретних жахів, породжених політичною
системою. Система рухнула, страхи залишились. Це як відомі у медицині
«фантомні болі», що продовжують мучити пацієнта після ампута ції органу.
При доволі відвертому переосмисленні фактів, відкритті нових
інформаційно-тематичних ареалів, на фільми часом ще відчутно впливає
інерція форми. Стрічки, скроєні у повній відповідності до призабутої
соцреалістичної моделі раптом з’являються у фільмах кінця 1990-х. У цьому
розумінні фільм «Нескорений» (2000) Олеся Янчука презентує очевидний
конфлікт форми і змісту. Картину про повоєнну долю угрупувань УПА,
можна назвати найбільш «соцреалістичним» нерадянським фільмом. Автор
не пішов логічним шляхом розкриття екзистенційного конфлікту вояків,
приречених на поневіряння Європою, у відриві від Батьківщини, зраджених,
названих ворогами власного народу. Режисер вирішив наслідувати
«героєцентричну» модель, створивши привабливий портрет Романа
Шухевича — людини, що стала на чолі Головної Команди Української
93