КІНЕМАТОГРАФ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ - Інститут проблем ...

Кінематограф початку ХХІ століття
знаковим для доби колективізації, загостривши питання: кому судиться
орати під «запліднення» землю (могутній тотем рільницького народу гречкосіїв)
— круторогим волам куркулів Білоконів або залізному коневі нової
влади — трактору? Потім був Іван в однойменному гімні індустріалізації
(«Іван» О. Довженка, 1932)…
Вплетення у канву «Любові небесної» безсмертних довженківських
кадрів утворює розширене поле кінотексту, де через долю Петра Масохи
виразно простежується вітчизняна історія важких десятиліть. Монтажне
зіткнення на екрані умовної та безумовної стилістики, різних історичних
часів, парадоксально породжує «позачасовість» сприйняття, виводить глядача
на філософсько-екзистенційні кола роздумів.
Музичним тлом — партитура Олександра Нестерова, написана спеціально
для «Любові небесної». Замість ілюстративної музичної «підпорки»
— додатковий засіб художньої виразності — звукові імпульси, що підкреслюють
дисгармонію та невизначеність буття героїні в сьогоденні. В нордистській
порожнечі її самотнього існування подібно бек-раундам розгортаються
низки спогадів — виникають старі фотознімки, афіші та кадри з давніх
фільмів. Використання кіно-, фотодокументів, титрування у дусі німого
кінематографа видається органічним і виправданим: зворушливу love-story
майстерно вплетено у простір кінематографічних алюзій, що робить фільм
справжнім подарунком витонченим шанувальникам кіно, а також всім, хто
вірить у силу вічної Любові, яка непідвладна смерті.
* * *
10 хвилин екранного часу виявилося достатньо для створення образу
вірного кохання двох дивовижних людей та, вочевидь, замало для розповіді
про їхні непрості долі. Ось що розказав про народження задуму автор сценарію
«Любові небесної» Сергій Тримбач: «Задумка була проста — показати
незвичайне кохання, у наш час, коли так багато цинізму й зневіри. Назва,
до речі, виникла не відразу — спочатку мені весь час уявлялося щось
на кшталт «Грому небесного» (була колись така французька картина).
Тільки при цьому пригадувалися той грім і той дощ, який бачимо й чуємо
у фіналі Довженкової «Землі». Водночас хотілося показати, що таке довге
подружнє життя — дарунок Небес, адже саме там, як відомо, укладаються
всі щасливі шлюби.
Вже працюючи над сценарієм і переглядаючи фільм Довженка «Іван», я
був уражений одним з епізодів. Тим, де герой Петра Масохи дивиться
у вікно. Відчув одразу: ось воно! Учорашній селюк з легким острахом дивиться
на індустріальну, доволі моторошну картину. Це для нього неначе потой-
137