КІНЕМАТОГРАФ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ - Інститут проблем ...

Ірина Зубавіна
Прихований агент НКВС — лейтенант медичної служби, вочевидь українського
походження, адже розмовляє рідною мовою з дівчиною, у яку він
щиро закохався. Проте з офіцерським оточенням спілкується виключно
російською (доречним видається згадати, як свого часу при аналогічній двомовності
ознаками українця наділялися негативні персонажі). Щоправда,
по ступово політичний міф про ідео логічне протистояння самовідданих представників
двох «світів» поступа ється місцем загальнокультурному міфу про
Ромео та Джульєтту… Націо нального забарвлення цій історії вели кою мірою
надає символічність обра зу героїні, яка за задумом авторів, очевидно, уособлює
українськість. У створенні жіночого образу з метою узагальнення розповіді
про долю України відбивається давня кінема тографічна традиція:
на підтвердження прига даймо Оксану у «Звенигорі» О. Довженка або Пи дорку
в філь мі Ю. Іллєнка «Вечір на Івана Купа ла». Про міцний зв’язок «Вишневих
ночей» з українською фоль клорною традицією свідчить навіть прізвисько
героїні «Калина» — символ чистоти та незайманості. «Симво лізуючи відновлю
вану від покоління до покоління кров українського народу, калина тим
самим символізує його невмиру щість, непідвладність часові», пише О. Бартко-
Крутинський у своєму науковому дослідженні «Феномен України».
З урахуванням багатомірної символічності образу героїні, тра гічний,
майже шекспірівський фінал стрічки набуває певного надзмісту. А нетривіальне
взаємопроникнення національних, політичних та загаль неокультурних
міфів і міфологем позначає поступовий відхід від ситуа ції початку 1990-х
років, коли на хвилі деміфологізації деформованої істо ричної свідомості
в українському кінематографі спостерігалися не безпечні симптоми впадіння
в іншу крайність — створення такою ж мі рою неправдивого міфу, лише
з про тилежним знаком. «Пошуки істини» часом обертались «перекодуванням»
у межах відпрацьованої структури, коли при збереженні функцій (кровопролиття,
грабіж, офірування) змінювалися «імена», тобто вико навці.
Зрештою, приходить усвідомлення: головна проблема полягає в тому,
що і кати, і зрадники, і жертви — породження однієї землі. Ідея отримує
екранне втілення. Взяти хоч би Іуду Сікорського з фільму «Вишневі ночі»
або стару, що «продає» сусідів за дрібні гроші, з картини «Страчені світанки»,
або зрадника із згадуваної вище картини «Солом’яні дзвони» Ю. Іллєнка
— Василя Вільготу, який двох синів за маніхейським принципом присвятив
двом протилежним силам: одного відправив до німців поліцаєм, іншого —
до червоного загону. «Ми самі винні, що воювати брат брата навчилися» —
так формулює цю думку герой фільму «Карпатське золото». Чи не з цієї
причини міфологеми зрадництва та братньої ворожнечі такою мірою актуальні
саме для української ментальності…
70