КІНЕМАТОГРАФ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ - Інститут проблем ...

Дивимось українське
утворюють багатошарову кліпову структуру: камера позирає, як з-під талого
снігу проявляються старі світлини, падають листки чисельника, пустеля,
сніг… З-під землі поступово «матеріалізується» книга. Андроїди, рука
зі скальпелем розрізає гумові машкари на їхніх обличчях — звільнення від
сліпоти та пут несвободи. Герой іде по недоторканому сніжному килиму.
У порівнянні двох останніх робіт простежується помітний паралелізм. No
comment!
А поряд — відверто розважальний продукт — кліп Маргарити Лефлер
на музику «Jay — Z feat. Linkin Park» — відеосюжет, анонс якого обіцяє
«кумедні моменти і ситуації». Легка танцювальна мелодія змушує кожного,
хто почує її, до ритмічних рухів тіла — похитування стегнами, притопування
та вихляння. Словом: танцюють всі. Для того, аби напевне розважити
глядача, автори обирають головним персонажем кремезного трансвестита,
який у динамічному ритмі музики наміряє перед люстром одяг своєї дружини.
Мелодія його заводить, чи доторк жіночої білизни — вирішувати
глядачеві.
Якби довелось обирати слоґан, здатний об’єднати більшість фільмів
цьогорічної програми Інституту кіно і телебачення, гадаю таким «ключем»
стало би: «Розважаймося, бо ми того варті!». Чи то компенсація тривалого
дефіциту позитивних емоцій, чи навпаки — стійкий, непохитний оптимізм,
що є вродженою рисою покоління Х, здатного ініціювати веселощі навколо
будь-якої проблеми.
Хочеться вірити, що це вікова хвороба. Досвідчені кінематографісти
володіють талантом доброї усмішки, що стоїть на заваді тотальній профанації
комічного. Не випадково найбільш мудрим та переконливим блоком панорами
стала вітчизняна анімація. Лялькова «П’єса для трьох акторів»
Олександра Шмигуна, а також мальована, в дусі Загребської школи, анімація
Анатолія Лавренішина «Блукаючи поміж». Анімацію сипучих матеріалів
«Засипле сніг дороги» Євгена Сивоконя, майстра-навчителя багатьох відомих
нині фахівців аніме, визнано кращим фільмом у конкурсі Панорами
«Молодості — ХХХV».
Свідомо уникаючи формулювання загального враження від програми
українського кіно, зазначу, що увагу привертає значна кількість робіт, де
в графі «Виробництво» стоїть прізвище автора. Як у фільмі «Мені начхати
на ваш матан». Автор Богдана Смирнова двічі подавала свій сценарій під несхожими
назвами у різні конкурси, проте не отримавши фінансування, знайшла
можливість реалізувати задум власними силами.
Проте найбільш несподіваний приклад такого «автопродюсерування»
— досвід Вадима Йовича, завідуючого відділенням психіатричної лікарні
201