КІНЕМАТОГРАФ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ - Інститут проблем ...

Ірина Зубавіна
Діонісийській дух нереалізованих бажань у «Шумі вітру» втілює
Максим, який мешкає у лісі, вмістищі пристрастей по Юнгу. Максим, гарцюючи
на коні з клинком в грудях і факелом в руці, спокушає можливістю
життя «без повсякденного побуту і старечої немочі! Без капусти навколо
заїденого роту! Свобода без оглядки! Любов без втоми! Страждання як
насолода! Загибель без смерті! Дія без меж!» Сфера пропозицій Максима це
— художньо оформлена вигадка або влада Морфея-сну замість грубої
реальності… Зі всією очевидністю Максимові протиставляється інший персонаж
фільму — Андрій. Андрій обтяжений едіповою спадщиною — інфантильністю
і комплексом провини (родової риси інтелігенції).
Підспудний конфлікт цих двох персонажів, проявлений у зверненні
Андрія до Максима: «Ти обман, сурогат, затичка в дірці, на тому місці, де
повинне бути щастя!» насправді великою мірою свідчить про своєрідний
комплекс «туги за реальністю». Таку інтерпретаційну версію великою мірою
підтвердив режисер фільму Сергій Маслобойщиков: «Розмірковуючи про
життя людини на пострадянському просторі, я розумію, що слов’яни найбільш
«мрійливі» і наш романтизм, зароджений у межах несвободи, завжди
пов’язаний з гіпертрофією внутрішнього життя. Чим більш розвинена свідомість
особи, тим більш помітна диспропорція між інтенсивним внутрішнім
життям і буттям в координатах дійсності. Мене не влаштовує однобокість
такої моделі, втім, останнім часом все помітнішою стає протилежна тенденція
— те, що я на разі спостерігаю навколо, свідчить про майже цілковиту
відмову від рефлексій. Ніби-то сучасникам набридло вибудовувати життя
усередині власної голови. Немов усі прагнуть вирватися з «внутрішньої еміграції»,
втекти…».
Зупиняючись доволі детально на аналізі чи не кожного з ігрових повнометражних
проектів початку 2000-х років, маємо за мету максимально
висвітлити кінематографічні події періоду і спробувати відшукати певний
«загальний знаменник» у цих дуже несхожих між собою творах. Сергій
Маслобойщиков у «Шумі вітру» відстоює суверенне право на інтуїтивне,
ірраціональне сприйняття світу, охоче солідаризуючись із своїм героєм-
«маргіналом» Малюком. Юрій Іллєнко, з його іронією у відношенні до історії,
витонченим естетизмом, парадоксальністю мислення і здібністю до найнесподіваніших
аналогій, цілком вписується в «логіку» сюрреалізму. У картині
Олеся Саніна «Мамай», створеній на основі епосу, традицій і фольклору
українського і татарського народів, при всій полярності оцінок, нікого
не залишила байдужим красота візуальної симфонії, віртуозність фонограми
(композитор Алла Загайкевич), в якій органічно поєднались національно
орнаментовані музичні мотиви і чаклунські шепоти, привабливі своєю «неви-
130