КІНЕМАТОГРАФ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ - Інститут проблем ...

Ірина Зубавіна
мистецтва втрачають свої «комунікативні» історії. З другого боку чимало
класичних сюжетів знаходять нові інтерпретації. Зрозумілість мандрівних
мотивів робить зайвим діалог. Текст стає непотрібним, понад це, він заважає,
обмежуючи креативне спілкування глядача з екраном. Тому, як мені
здається, послідовності слів поступово прагнуть до перетворення в чистий
ритм, інтонацію. Та все ж, нівеляція мови в «Мамаї» не настільки радикальна,
як хотілося б… Ми прагнули до того, щоб на слух сприймалася сутнісна
відмінність двох культур, мелодика звучання двох різних мов. Одна з них —
дуже музична, пластична, з великою кількістю голосних — українська. Інша
— жорстка ритмічна мова кримських татар, що має свою особливу структурну
основу і мелодику, — тюркська. У цій мові більше приголосних звуків,
вона припускає чіткіший виклад думки, володіє експресивнішою енергетикою.
Смислове навантаження слів у фільмі мінімізоване — текст практично
нічого не пояснює, а тому фактично зайвий. Він лише доповнює музичний
ряд, живописність зображення, вивірену композицію кадру. З другого боку
картина апелює до загального розуміння, до тієї мови, яка живе в нас. Її
знали, чули наші далекі предки до того, як узялися за будівництво
Вавілонської вежі, на уламках якої опинилося зрештою людство. У відчайдушних
спробах зрозуміти один одного, люди збирають розрізнені осколкиреліквії,
міняються один з одним, прагнучи упорядкувати власні «колекції»,
розвезти по своїх музеях, щоб кожен міг зрозуміти, якою мірою подібна
до нього інша людина. Тексти в нашому фільмі — і є уламки Вавілонської
башти, а краса окремих картинок, відношення гармонії між ними — інтуїтивний
пошук тієї мега-мови, якою люди спілкувалися до того, як ними оволоділа
амбітна ідея стати вище за Бога. Працюючи над «Мамаєм», ми прагнули
почути голос один одного, голос предків…
Мені дуже пощастило на однодумців. Кінооператор Сергій Міхальчук
— мій колишній однокласник — 8 років просиділи за однією шкільною партою.
Ми дуже різні люди, мабуть, саме тому нам так цікаво було працювати
разом. У творчості нам вдається робити разом те, що окремо кожний з нас
зробити не може. Окрім вражаючої краси пластичного ряду, балетної пластики
акторів, неартикульованих закадрових текстів, багато глядачів звертають
увагу на незвичність музичного наповнення простору фільму. «Відповідальність»
за це я із задоволенням покладаю на композитора фільму Аллу
Загайкевич, яка іноді приходила у жах від поставлених мною завдань, намагалася
довести, що мої ідеї суперечать усім законам музики і гармонії. Наші
партитури — це безліч графіків і малюнків на нотних станах, які потім збиралися
воєдино, для чого писалися спеціальні комп’ютерні програми поєднання
між собою цих звукових, епічних, етнічних і інших мотивів. І мені
118