КІНЕМАТОГРАФ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ - Інститут проблем ...

Ірина Зубавіна
спантеличених об’єктів спокушання. Імітуючи режим «реаліті», автор зловживає
різноракурсною зйомкою (залежно від розташування камер, це —
погляди — з-під столу, зі спини або навіть через відбиток у дзеркальній
стелі). У титрах значиться, що фільм знято на студії «Скайхаус» за допомогою
Lepe& Fieke — ANGEL, чим режисер, вочевидь, намагається підкреслити
свій зв’язок з високими, метафізичними сферами. Насправді, Шапіро,
якщо і досягає певного естетичного результату, то значною мірою, «вигадуючи
велосипед» на перетині естетик кіно і телебачення.
Руйнація конвенцій кіномистецтва
на перетині естетик
Важко заперечувати: кінематограф вражений вірусом медіальності. Кіно
дедалі все більше поступається місцем телебаченню, яке стає домінантним
сектором у полі аудіовізуальної культури. Зростання авторитету телебачення
призвело до зухвалого претендування цього засобу масової інформації
та кромунікації на статус «мистецтва для мас». Протягом останнього десятиліття
запроваджуються очевидні спроби художнього оздоблення медіалогічного
потоку, втім, одночасне звуження каналів розповсюдження кінофільмів
(занепад прокату вітчизняного кіно) обумовлює орієнтацію кінотворів
на медіальний простір (ТБ, відео, Інтернет) як на простір репрезентативний.
Зрештою, автономія кінематографа ніколи не була абсолютною. Адже
«малий екран» — масова трибуна: за один вечір більше глядачів може переглянути
кінофільм, запущений по ТБ, ніж за кілька кінематографічних прокатних
сезонів. Інший бік цього процесу — збільшення кількості саме телефільмів
в Україні — ігрових, документальних, а також телесеріалів. Слід
визнати: перегляд нескінчених серіалів поступово стає частиною ритуальної
повсякденної поведінки більшості глядацького «електорату». На несвідомому
рівні реципієнт в очікуванні наступних серій начебто отримує непряме
підтвердження «вічного» життя, а на рівні свідомості серіали надають моделі
поведінки, вирішення різноманітних психологічних колізій. Водночас
серіальна продукція, перебираючи на себе функції наративу, відкриває
перед кінематографом обрії пошуку у сфері мови мистецтва екрану, оновлення
засобів художньої виразності тощо.
Натомість галасливі медіа створюють апокрифи історії, подій та особистих
доль. Публічних людей залучають до репрезентаційно-медіальних проектів.
Серед інших і кіномитці присутні на телеекрані, в пресі, вони дають
інтерв’ю, видають книги, започатковують авторські програми — роблять усе
186