КІНЕМАТОГРАФ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ - Інститут проблем ...

Кінематограф початку ХХІ століття
зру щодо запровадження проекту клонування, сидять за столом і безуспішно
намагаються за допомогою ножа та виделки (данина умовностям культури)
поживитися різнокольоровими пігулками (вочевидь, ця сумнівна їжа —
дарунок цивілізації). Фінал казки-жахалки доволі депресивний — коли після
трапези дівчата відправляються прогулятися безлюдним містом, їм назустріч,
подібно «летючому Голландцю», виринає невідомо звідки, порожній
трамвай блакитного кольору — метафізичний візок Хорона. Захопить він
із собою дівчаток-близнючок або розчавить на місці — глядач може домислити
на свій розсуд.
Помітимо: «альтернативність» робіт Оксани Чепелик полягає у площині
насамперед сучасного концептуального мистецтва, що органічно виглядає
у координатах європейського екпериментаторства.
Натомість інший апологет радикальних експериментів, повпред вітчизняного
«андеграунду» Олександр Шапіро, відверто претендує на статус
«культового», принаймні у певному субкультурному зрізі. Увага до фільмів
цього автора має кілька підстав. По-перше, його некомерційні проекти цікаві
вже тим, що з однаковою ймовірністю підпадають під дефініцію експериментальних,
складних, філософських, а також визначаються як треш, «сурогатне»
кіно. По-друге, працюючи на перетині естетик кіно і телебачення,
режисер практично у кожній роботі шукає можливостей збагатити феноменологію
буття мегаполісу, портретуючи Київ з «нефасадного» боку, розкриваючи
або фальсифікуючи специфічні особливості буття «нетитульних»
прошарків суспільства — соціальних груп, що їх зазвичай називають «маргінальними».
And last, but not least: Олександр Шапіро — один з небагатьох
режисерів, що спромоглися у ситуації вітчизняного малокартиння знімати
по фільму щорічно за недержавний кошт.
О. Шапіро заявив про себе короткометражками: «100=188» (1998, ч/б,
16 мм.), «Валізи» (1999), після чого 2001 року зняв першу повнометражну
стрічку «Цикута». У назві фільму автор спробував поєднати своє захоплення
отрутою різного ґатунку (від природних транквілізаторів та заборонених
наркотичних препаратів, до цілком легальних, проте згубних ідей), а також
певну обізнаність в історії філософії: згадати б, саме цикутою було отруєно
древньогрецького філософа та мислителя Сократа.
Якщо вірити анотації, «головний герой фільму — елітний торговець
наркотиками на прізвисько Барокко якимось чином стає Обранцем, і отримує
з рук Бога ідеальний наркотик під назвою «Вітчизна». Його справа —
розповсюдити товар». Цитування авторського трактування фільму видається
необхідним, оскільки воно досить своєрідно співвідноситься з екранною
дією. Починається фільм з експозиції — «5 хвилин та 14 кадрів» триває псев-
181