КІНЕМАТОГРАФ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ - Інститут проблем ...

Ірина Зубавіна
сансу» — автора, забороненого ще за часів «розстріляного відродження».
В культурний обіг повертаються імена літераторів, довгий час відверто
«небажаних»: Володимир Винниченко, Володимир Набоков, Микола
Хвильовий та інші. Означена тенденція, з одного боку, завдячує «реабілітаційним»
процесам, що проявилися в культурі України ще наприкінці 1980-х
років, з іншого — обумовлена традиційною для українського кінематографа
проблемою дефіциту «міцних» оригінальних сценаріїв (наслідок відсутності
«школи» кінодраматургів). Така нестача в різні часи звично компенсувалася
екранізаціями літературної класики (творів М. Гоголя, І. Франка,
О. Кобилянської, М. Коцюбинського). Саме ця звичка до уважного читання
літератури ввела в кінематографічний обіг 1990-х імена сучасних письменників:
Валерія Шевчука, Олександра Жовни, Євгена Гуцала та ін.
До симптоматики означеного періоду слід віднести зацікавлення такими
сферами життя та історії, що кілька десятиліть з різних причин залишалися
поза увагою кінематографістів. Відбувалося відкриття безлічі «ареалів», які
тривалий час видавалися «білими плямами». Кінематограф активно опрацьовував
«тематичні обшири», звільнені від заборон та цензурних обмежень.
Відчувши перший подих свободи, кінематографісти створили низку сміливих
за тематичною незвичністю картин, що відбивали нові реалії буття: «паралельне
життя» у нічних клубах, наркоманія, проституція і організована злочинність.
Проблеми, що попервах видавалось своєрідною «соціальною екзотикою»,
згодом сформують дискурс соціального занепокоєння. Корпус проблемних
фільмів першої половини 90-х був ініційований наступними темами:
– проституція («Зелений вогонь кози» (1989, А. Матешко), «Путана»
(1991, О. Ісаєв),
– мафія («Викуп», 1993, В. Балкашинов),
– наркоманія («Погань», 1990, А. Іванов),
– жертви геноциду («Ізгой», В. Савєльєв, 1992) та ксенофобії («Кисневий
голод», 1992, Андрій Дончик),
– наслідки імперської експансії — «Афганець» (1991) та «Афганець-2»
(1993) Володимира Мазура.
Взагалі мозаїка багатокартиння початку 1990-х років, являючи строкату
жанрово-тематичну палітру, важко піддається строгій типологізації.
Проте, все ж таки спробуємо визначити основні семантичні центри цього
роз маїття.
Потужний масив складають кінематографічні відтворення нашої історії
— далекої і не дуже. Канонізовані (підправлені) версії реальних подій, що
пов’язані з больовими точками колективного несвідомого нації. Фільми цієї
категорії зазвичай містять елементи автентичної агіографії (оповіді про свя-
58