Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Олексій Роготченкота художній критиці того часу великого значення надає питанням національноїсвоєрідності, національної форми мистецтва» [405, с. 260–261].У доповіді на засіданні АХЧУ 2 липня 1930 р. М. Скрипник різко засудиввульгарну раппівську критику «бойчукізму» в дусі статей Г. Шкурупія,він бачив у ній «спрощення марксистсько-ленінської методології вирішеннясоціологічних художніх проблем та відходження в сторону пролеткультівщини»[343, с. 19]. Разом з тим треба згадати, що саме М. Скрипник однимз перших в Україні перефразував поняття національного мистецтва, він бувнезгодним з багатьма постулатами бойчукістів (хоча його доля власна і доляМ. Бойчука стали ідентичними — влада знищила обох). У статті 1932 р. «Нагерць» він питає читача: «І от дозвольте вас запитати, шановні товариші,якби ви як члени партії були мобілізовані в Казахстан, Таджикистан,Закавказзя чи ще куди-небудь, що б змінилось у ваших творах і що залишилосьу них національного? Як ви розумієте національну форму в мистецтві,де вона у вас? Я зовсім не хочу нав’язувати вам той чи інший стиль, протемене непокоїть, що насправді ви забули про те, що наше мистецтво є національнимза формою, пролетарським за змістом» [342].Продовжуючи розповідь про українське мистецтво 1930-х рр.,С. Червонная згадує пленум ЦК Компартії України, що відбувся 9 травня1932 р. як офіційна реакція української партократії на постанову ЦКВКП(б) «Про перебудову літературно-художніх організацій». Це явищезмальовується як позитивне, а питання пленуму — боротьба з націоналізмомі виховання трудящих у дусі пролетарського інтернаціоналізму —логічними і правильними: «Уроки України не пройдуть безслідно для усіхпартійних організацій» [405, с. 250–318].І усе ж у кінці сімдесятих років у мистецтвознавстві, хоча і абсолютнорадянському, відчуваються певні демократичні зміни. Виправдати Бойчуката бойчукізм мистецтвознавці ще бояться. Розмірковуючи над цим явищем,згадуємо і цитуємо сумнозвісну статтю Г. Радіонова «Разгром бойчукизмаи художественное образование. Письмо с Украины» [298]. Матеріал, який,по суті, став вироком українському генію, подається як полемічний:«Напевно, найбільшою помилкою такого типу було засудження “бойчукізму”в тих формах, в яких воно проходило в українській (та й не лише в українській)художній критиці 1933–1937 рр. І помилка ця полягала не в тому,що критика показала слабкі сторони творчої практики та естетичної теорії104