Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Олексій Роготченкоі навіть безглузді, але через свою політичність оспівані образотворчим мистецтвом.Наприклад, новоутворення радянського часу — робітник-інтелігент— образ, який буде бажаний у пластичних мистецтвах довоєнного і повоєнногочасу і матиме пояснення як характерне явище нової дійсності: «Явища,які вже не переважають кількісно, також не можуть лише за цієї одної причинивиключаются із сфери типового. Все залежить від того, чи здатні вониреально впливати на хід суспільного життя. Тому мистецтво соціалістичногореалізму не в праві ігнорувати негативні впливи нашої сучасності. Якщоу нас зустрічаються розкрадачі суспільної власності, хапуги, бюрократи,хулігани, морально слабкі люди — це не просто випадкові патологічніявища: вони досить симптоматичні для тих ворожих сил, які хоча й доживаютьсвій вік, але міцно тримаються за існування. Їх живлять залишки власництва,користолюбства, індивідуалізму. Розкриваючи в типових образахсправжню суть цих явищ, мистецтво повинне здійснювати почесне завданняз викорінення всього застарілого у суспільному житті» [276, с. 115].Художній метод у творах післявоєнного мистецтвознавства розглядавсявиключно як одна з категорій марксистько-ленінсько-сталінської естетики:«Не дарма питання про художній метод, про реалістичний спосіб підходудо відображення дійсності, а саме питання про метод соціалістичногореалізму — найбільше критикується буржуазними теоретиками мистецтвата їх ревізіоністськими прислужниками» [276, с. 174]. Тобто художнім методомставала сукупність принципів художнього відбору, узагальнення,ідейно-естетична оцінка та художнє зображення дійсності у мистецтві. Дваголовні чинники ставали закладинами розуміння методу — співставленняформи і змісту у творах мистецтва і межа умовності дозволеного у мистецтві.Умовність, без якої у мистецтві зображення залишається фотографічнимвідбитком, пережила трансформацію від умовних зображень в образах1930-х до гіперреалістичної передачі образного ряду у творах скульптури чиживопису, які подекуди лише копіювали навколишнє життя, не створюючиані явного, ані схованого підтексту. Як не парадоксально, такі твори(В. Костецького, О. Шовкуненка, В. Касіяна, К. Трохименка) були найбільшрозповсюдженими і зрозумілими у народі.Формування світобачення глядача відбувалося водночас з формуваннямсвітобачення митця. Головним чином Комуністичній партії, під керівництвомякої існувало усе радянське образотворче мистецтво, необхідно було92