Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Олексій РоготченкоЩе за життя В. Леніна до високої влади прийшли малоосвічені, войовничілюди, чия обізнаність з питань мистецтва була мінімальною. Теза, що«мистецтво мусить бути народним, а митець має бути особою політичною»[65, с. 282–291], — стала логічним продовженням ідеології переможців.Народний комісаріат внутрішніх справ разом з відповідними органамина місцях контролювали виникнення і діяльність творчих об’єднань у «відповідностівсієї діяльності політиці Радвлади і партії» (інструкція НКВС№ 531 від 22 листопада 1930 р. «Про порядок статутів добровільних товаристві спілок і нагляду за їхньою діяльністю») [61, с. 531]. Витяг з документа,що датується ранішим часом, говорить сам за себе: «Радянська державаздійснювала керівництво творчими організаціями, що конкретно проявлялосяв державному нагляді і контролі за їх виникненням і діяльністю»(Циркуляр НКВС № 282 від 8 вересня 1922 р. «Об установлении цели обществаи союза») [62, с. 282]. Виходило, що: «В окремих випадках державніоргани могли прямо втручатися в діяльність товариства, регулювати складкерівних органів, достроково ліквідувати ці товариства» [365, с. 29].Упродовж двадцятих років були зроблені «вагомі» кроки у справіспотворення художнього процесу. З 2000 митців, репресованих за 1920–1950-ті рр. в СРСР, на думку професора історії Ю. Шаповала, 700 осіб булиукраїнцями [411, с. 19–35]. Репресивна політика влади щодо діячів українськоїкультури продовжувалась до початку Великої Вітчизняної війни.Розпочавшись ще за життя В. Леніна, боротьба партії за використаннямистецтва як політичного інструменту набула ознак державного піклуванняі підтримки 1925 р. у резолюції ЦК РКП(б) «Про політику партії в галузіхудожньої літератури». В ній говориться, що партія в цілому не може залежативід прихильності митця до якогось напрямку у мистецтві [152, с. 31].Письменники і художники мусять робити мистецтво, що буде зрозумілиммільйонам трудящих, звісно, і форма цього мистецтва має бути зрозумілою.Проголошену тезу, що мистецтво «мусить бути зрозумілим» народниммасам, державне керівництво сприйняло буквально. Не маси мали доростатидо розуміння художніх витворів, а мистецтво опуститися до рівня розумінняйого народними масами. Таким чином, у визначенні нового методуз’являється слово «народність». Теоретик культури М. Бухарін у тому ж1925-му продовжив та розгорнув партійну думку, додавши від себе, що«кадри інтелігенції мусять бути натреновані ідеологічно і «…ми будемо58