Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Олексій Роготченкофів. Взаємодія творчої співпраці режисера з художником іноді починаєтьсяз протидії, взаємно протилежного трактування та концепції сценічноготвору. Один із простих прикладів: під час роботи над постановкою опериР. Вагнера «Тангейзер» художник К. Неєр мав свою усталену концепціютрактування складної партитури вагнерівської опери, відмінну від режисерськогозадуму В. Фельзенштейна. Водночас вони прийшли до згоди створеннядекорацій, насичених краєвидами, лісовими хащами. Більш складнаситуа ція була у творчому процесі під час постановки опери В. Моцарта«Чарівна флейта» В. Фельзенштейном і художником Р. Хайнріхом. Стильі традиції в постановці цієї опери вимагали звернення до епохи бароко,однак взаємні пошуки більш сучасного, театрально-умовного оформленнянаштовхнули художника і режисера на ефектне і просте сценічне вирішення.Для підсилення враження від казкового сюжету «Чарівної флейти»бароко поєднувалося з сюжетами іранських мініатюр. Тераси палацу та фантастичністовбури дерев були з’єднані сходинками, по яких із танцем пересувалисяперсонажі опери. Отже, прагнення до активної, дійової сценографіїяк образотворчої режисури стало характерною рисою в цьому жанрімистецтва як на Україні, так і в Європі 1950-х рр. В центрі уваги режисерата художника — створення системи дійових образів, що додають високоїметафоричності декораціям та динамізують дію. «Символическое рождаетсяиз образного, а это последнее возникает из самого произведения» [48,с. 39].Більш експресивний і разом з тим поетичний характер образного строюсценографії був властивий кращим художникам Чехословаччини, середяких провідне місце в 1950-х рр. посідають Й. Свобода, Й. Фіала, Л. Виходіл,Л. Груза. В 1950-ті р. Й. Свобода, як і багато українських театральниххудожників, прагнув сполучати архітектурні пластичні ідеї сценографіїз образами, вираженими живописно-ілюзорними площинами. Театральнаумовність у деяких виставах Й. Свободи межувала з яскравим символізмомпластичних мотивів. Серед етапних робіт Й. Свободи — «Трубадур»Дж. Верді (Велика опера, Прага, 1947); «Тоска» Дж. Пуччіні (там само,1947); «Дон Карлос» Дж. Верді (Державний театр. Острова, 1950); «Фіделіо»Л. ван Бетхована (там само, 1951); «Дон Жуан» В. Моцарта (Прага,Національний театр, 1956); «Руслан і Людмила» М. Глінки (там само, 1956);«Пікова дама» П. Чайковського (там само, 1957). В цих роботах вже майже432