Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Висновкинен був підтримувати міф про безконкурентність мистецького середовищав Україні та виняткове значення політики партії, демонструвати свою повнузгоду з нею. Особливо небажаними на українському грунті ставали проявинаціональної своєрідності свого мистецтва, що розглядалося як «українськийбуржуазний націоналізм» та «безродний космополітізм».Художники-авангардисти, що дали образотворчу мову пореволюційномудесятиліттю, виявилися неготові до міфотворення через їх власненерозуміння переустрою життя та через орієнтацію на смаки певної інтелектуальноїеліти, яка була винищена тоталітарним устроєм протягом двохнаступних після заколоту десятиліть (1917–1937).Офіційне утвердженя І-м з’їздом радянських письменників соціалістичногореалізму в якості державного методу знищило всі інші напрямкихудожньої творчості та запрограмувало ідейність у показі революційногоідеалу з чітким визначенням магістрального напрямку партійності, зокремау пластичних мистецтвах.6. Суспільно-політичне і соціально-психологічне тло, де діяв потужнийідеологічний пресинг, призводячи до емоційної та фізичної залежностіукраїнського художника від тоталітарної системи, породжувало і низкучинників, що мали місце виключно на території України. Найголовнішимз них була необхідність уникати вияву національної своєрідності свого мистецтва,залишаючи місце для деяких поверхових рис «національної форми»у сталінській редакції, щоб не давати підстав для звинувачень в «українськомубуржуазному націоналізмі».7. Художники радянської України, що опинилися у невільному соціумі,змушені були підкоритися правлячому режиму і пристосуватися до соціалістичногоза змістом та національного за формою мистецтва. Таке мистецтвобуло покликане маніпулювати масами, виховуючи їх на вигаданих історичнихсюжетах, неіснуючих позитивних героях та на брехливих прикладах з вітчизняноїісторії. Почесне місце на виставках особливо після ВВВ відводилосяпомпезним полотнам, так званим тематичним картинам, насиченим пафосомреволюційної боротьби. Неіснуючі ідилії поставали в жанрових творах усіхпластичних мистецтв, зображуючи комуністичне будівництво, колгоспнета заводське сите трудове життя, спортивні успіхи, щасливе дитинство.8. Владою визначався і діалог «глядач–художник» та «критик–художник».Об’єднавши всі мистецтва, особливе місце в ідеологічній пропаганді545