Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Українське радянське мистецтво 1930–1950-х рр.завдяки загостреному, майже символічно небагатомовному, часом грубуватолапідарному малюнку, як в ліногравюрі «за спільною мискою»,«Професійні жебраки», «Ще одна дитина» та «Тяжкий сон» (з циклу«З оповідань мого батька»). Окремі деталі та фрагменти композиційногорішення гравюр другої половини 1950-х рр. часом зазнають ще більшогоемоційного навантаження, а у загальній архітектоніці малюнка грають значнуроль. Композиція робіт стає більш розвинена, вона збагачується не тількитонким зіставленням планів, а стає більш багатофігурною, що допомагаєпо новому розставляти акценти в побудові сюжету малюнка сміливо застосовуватинезвичні ракурси показу місця дії і ліногравюри «Загарбникичужої землі», «Торгівля рабами-неграми», «Суд Лінча» (цикл «ДемократіяУолт-стріту», 1953–1955). Такі творчі принципи знайшли свого подальшогопродовження і в серії кольорових ліногравюр «Старе й нове» (1957). Гравюраз цієї серії «У світ далекий за хлібом» побудована на кульмінаційній мізансценіпрощання з від’їжджаючими в еміграцію селянами. «Чіткі статичніпостаті селян силуетом на тлі бездонного сірого небосхилу, викликаютьроздуми про людську долю, що загубилася серед широкого світу. Художниквирішує гравюри дещо по-живописному, узагальнюючи рисунок і колорит,— контрастні світлотіні градацій дає тільки на фоні темних людськихпостатей» 58 .Поява в Україні нових типів видань, серій, періодики допомогла художникамзначно розширити поле своєї діяльності, зумовила подальший інтенсивнийпошук у розширенні жанрово-стилістичних меж і виражальних за собів.З’явилися ознаки і риси нових принципів у творчому методі. Об’єктивнізакони, які перед художником висуває той чи інший тип або різновид літературного,учбового, технічного тощо видання, пропонує створювати свою,цілком закінчену та гармонійно вивірену зорову партитуру книги. Українськіграфіки творчо довели наприкінці 1950-х рр. можливість здійснити на практицісаме такий метод роботи над масовими виданнями. «Метою ілюстраторає допомога читачеві безпосередньо в живих наочних образах сприйнятиі засвоїти зміст літературного твору. І в цьому випадку він має, йдучи засюжетною лінією книги, знайти й виділити вузлові моменти і підпорядкуватиїм супровідні теми й образи, знайшовши певний ритм розміщення малюнків,що не суперечив би ритму оповідання» 59 . Тому однією із характернихрис творчого методу художників-графіків у 1950-і рр. став синтез розповіді293