Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Українське радянське мистецтво 1930–1950-х рр.родне почуття гумору. Саме в цьому один з виявів органічної близькостіхудожника до фольклору, який живить мистецтво Базилевича не лишеобразами, а й художніми прийомами втілення. Як і в фольклорі, в творчостіБазилевича гумор переплітається з сатирою, іронією…» 52 .Циклом гравюр, присвячених тематиці та мотивам «Кобзаря», післяповернення із сталінських таборів за розказаний у студентському колі політичнийанекдот, розпочинає працювати в цю добу київський художникВ. Куткін, він створює також цикл гравюр, присвячених краєвидам,пов’язаним із дитинством Тараса Шевченка. Художник у ексклюзивнихконтрастах чорно-білих масивів, лапідарного штриха та силуетів зумів відтворитиздебільшого в крупно планових композиціях, поетично-філософськірядки — «Не витерпів лихої долі — умер на панщині…», «І ніби сном, надсином сидя, задрімала», «Сестри, сестри, горе вам…», «Єдиного сина, єдинунадію…», «Село неначе почорніло…», «Думи мої, думи…»Вільне звернення до спадщини Т. Шевченка в добу «відлиги» характернедля багатьох графіків різних поколінь. Однією з перших вдалих творчихробіт О. Фіщенка стала серія ліногравюр — цикл краєвидів Канева, зокрема«До могили Т. Шевченка» (1957), «Зимові сутінки» (1959–1960), «Подихвесни» (1959–1960). О. Фіщенко майстерно володіє побудовою форми, площини,сміливо знаходить сміливі рішення, разом з тим прагне до простотиі ясності образу, сюжету. В його роботах відчутний зв’язок із творчістюучителя О. Пащенка, чия праця на ниві кольорової ліногравюри на зламі1940–1950-х років яскраво свідчить про якісне зростання української станковоїграфіки.Ліногравюри О. Пащенка «Відбудова Дніпрогесу» (1946), «Київськасюїта» (1944–1953), «У металургів Придніпров’я» (1952), а згодом «Весняніводи», «На озерах Конча-Заспи» (1955) своїми пошуками нової художньоїлексики, поетичної та лаконічної у своєму виразі пластичної мови для багатьохпредставників київської школи графіки післявоєнного покоління сталисвого роду творчим камертоном доби оновлення. Разом з тим уже в середині1950-х років стає зрозумілим, що багатогранне мистецтво графікина Україні не має серйозного мистецтвознавчого і наукового підґрунтя.В оповіді 1956 р. О. Пащенко на ІІ з’їзді художників України вказав самена назрілі проблеми теорії та практики в галузі української графіки.«На жаль, теоретична і критична робота в галузі графіки перебуває у нас285