Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Олексій Роготченкохарактеризує минуле і разом з тим співзвучне нашій добі, і на цій основністворювати власну історичну версію, вирішувати глибокі естетичній мо раль ні проблеми, закладені в музичному творі, до якого він звертається.Особливо успішно художник використовує у своїх декораціях виражальнізасоби архітектури. Складні ритми готики допомогли йому створитиобрази в «Даліборі» Б. Сметани…» [56, с. 10]. Слід вказати ще рядпостановок, оформлених Ф. Ніродом, крім «Далібори» (1950), у цей часна львівській сцені, де в новій якості розвиваються принципи образотворчоїрежисури, властиві майстру: «Галька» Е. Монюшка (1948), «Іван Сусанін»М. Глінки (1950), «Тихий Дон» І. Дзержинського (1952), «Кармен» Ж. Бізе(1957) і «Лісова пісня» В. Кирейка (1958), де одна з головних рис у сценографії— наслідування та відтворення цілісної пластичної ідеї у єдиномуобразно-емоційному середовищі. Наприклад, у «Даліборі» сценічний простіррозподіляє на два плани світлову постановку — верхній та боковийконтражур (сцена суду над Далібором), розміщення світлових акцентівна планшеті сцени та об’ємних архітектурних деталях, як у картині «Палацу Празі». У 1950-ті рр. Ф. Нірод був одним із перших вітчизняних сценографів,які сміливо перейшли межу інерції безконфліктної описовості,ілюстративності, натомість у своїй творчості гостро порушили питання проподальше зростання ролі художника в театрі як майстра образотворчоїрежисури.Практична діяльність Ф. Нірода відповідала його творчому кредо передатив декораціях «…справді театральну поетичність, поетичність широкогоепічного розмаху з величезним і емоційним змістом» [57, с. 3].У 1950-ті рр. Ф. Нірод починає працювати також і на сцені Київськоготеатру опери та балету ім. Т. Шевченка (з 1961 р. — головний художникцього театру), — «Наталка Полтавка» М. Лисенка (режисер А. Бучма,В. Манзій, 1954), «Руслан і Людмила» М. Глінки (режисер В. Скляренко,1955), «Милана» Г. Майбороди (режисер В. Скляренко, 1957).У роботі над оперою «Руслан і Людмила» Ф. Нірод створив пластичну«транскрипцію» образно-ідейної структури цього твору, де діють яскравіта сильні театральні образи Руслана, Людмили, Світозара, Чорномората Фарлафа.В об’ємно-просторовому вирішенні опери домінував живопис, якийгармонійно поєднувався із архітектурними, конструктивними за способом442