Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Українське радянське мистецтво 1930–1950-х рр.Головного архітектора, про що півстоліття пізніше справжній Головнийархітектор фашистської Німеччини Альберт Шпеер напише, що ця пропозиціябула ні чим не божевільнішою від ідеї стати верховним головнокомандувачем.Того ж 1934 р., коли проходив український конкурс на площу Радв новій столиці — Києві, в Нюренберзі Гітлер замовляє перший проектперебудови на Цеппелінфельде. Тимчасову дерев’яну трибуну треба булозамінити на стаціонарну кам’яну. Опис проекту майбутньої площі-стадіонупрактично ідентичний переважній більшості репрезентованих українськихпроектів: — «…широкі сходи, доверху — крутіші, заверщуються портикомі з обох сторін відмежовані двома кам’яними формами. Головна спорудав довжину мала 390 метрів, у висоту 24…» Гітлер повторював у колі архітекторів,що повинен займатися архітектурою та будівництвом, аби донестинащадкам дух його часу. Переобладнання Циппелінфельда мусилизавершити до чергового партійного з’їзду. Трамвайне депо Нюренберга —зразок німецької сацесії початку сторіччя, що потрапило у зону забудови,висадили у повітря так само як в СРСР-УРСР висаджували у повітря культовіспоруди. Світло 130 прожекторів, направлених вертикально вгоруі одночасно включених для нічних маршів нагадувало б здалека прозоруспоруду висотою у вісім кілометрів. Цей феномет світлоархітектури булозафіксовано у кінострічках тієї пори талановитого режисера доби ЛеніРіфеншталь. Проект переростав у наступних роках у площу проведенняпартійних парадів та мітингів. Гітлер врешті визначився і одібрав середінших архітектурних груп пропозиції А. Шпеера. Існуюча площа мала розміри2000 600. Трибуни чотирнадцяти метрової висоти вміщували 160тисяч глядачів, а 24 вежі висотою по 40 метрів мусили логічно завершуватисхідні та західні кордони плаца. Посередині домінувала головна трибуна,що завершувалася жіночою скульптурою, яка мала бути вище нью-йоркськоїстатуї Свободи (46 м) на третину. Наступним проектом 1937 р. з бутафорськимизакладинами першого каменю після партійного з’їзду, мав бутистадіон до Олімпійських ігр у Німеччтні, який вміщував би 400 тисяч глядачів.Будівництво планувалося закінчити 1945 року. Не судилося.Будівельна гігантоманія найбільших європейських країн 1930-х СРСР-УРСР та Німеччини були настільки тотожні, що зараз, читаючи вже розсекреченідокументи, дивуєшся як збігалися думки лідерів та завдання архітекторіві як трансформувалися зодчі з берегів Дніпра чи Рейну спочатку355