Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Українське радянське мистецтво 1930–1950-х рр.хвилює, передати правдиво теми боротьби й соціалістичного будівництва,дати твори високої ідейно-політичної й художньої якості» [261, с. 3].Власне, цієї цитати було б цілком достатньо, аби проілюструвати соціальнополітичнетло української скульптури від початку 30-х рр. ХХ ст. У данійроботі додається можлива версія бачення розвитку української радянськоїпластики під проводом Комуністичної партії, а також досліджуються методивпливу на митця. Скульптору початку тридцятих як позитивний прикладдля наслідування пропонується творчість російських передвижників та бельгійськогохудожника К. Меньє. На 54 сторінках з ілюстраціями у провідномуоргані Спілки художників — «Образотворчому мистецтві» вміщеностаттю І. Рабіновича «К. Меньє». З творчості бельгійця періоду 1880–1890-х рр. тенденційно відібрано твори робітничої тематики, які ілюструютьпропоновані засади. [297, с. 91–143].Марксистська теза про пролетарське суспільство, в якому немає класовихконфліктів, призводить на ґрунті пластики до безпроблемних, гіпертрофованооптимістичних і однозначних у створенні і сприйнятті образнихсхем. Інтер’єрні простори радянської архітектури в дусі «сталінського ампіру»були розраховані на повнофігурні групові композиції, створені в офіційномустилі тоталітаризму — «радянському класицизмі» [368, с. 26].Радянська критика справедливо констатувала: «Саме у 1930-ті рр.з новою силою стверджується роль пам’ятника як ідейно-художнього, смислового,композиційного центру міської забудови» [279, с. 52]. Компромісненаслідування офіційним мистецтвом здобутків авангарду критика схвалює,і проект вважається «новаторським». Проте пластична частина пам’ятникавіддзеркалює зовсім іншу тенденцію — суцільну відповідність вимогам єдиногометоду [279, с. 56]. Ці слова, написані Володимиром Павловичем Цельтнерои(псевдонім Павлов) 1983 року, сьогодні можна читати як послання і яккод. Володимир Павлович був моїм учителем (О. Р.), готував мене до всупуу художній інститут і студіював з історії архітектури, скульптури та живопису.Це була людина енциклопедичних знань. А якби Володимир Павловичжив і творив сьогодні, громада дізналася б набагато більше прихованих фактів.Тому посилатися сьогодні на творчість мистецтвознавців післявоєнноїдоби треба делікатно і напрочуд обережно. За часів панування ідеологічногодиктату провідні мистецтвознавці вчилися писати двома мовами — офіційноюі міжрядковою. І коли Ви читаєте, що роль пам’ятника це перш за усе смисло-135