Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Олексій Роготченкотворчого прийому, залишаючи в портреті сліди від пальця і не закінчуючиу детальній проробці деталі обличчя. Замість неминучої патетики у радянськогохудожника народжується образ зневіреного, знедоленого і сумноготворця. Образ сильний і емоційний, але такий, що явно був не на часі.Протягом двох років, 1951–1952, Макогон створює дві кінні фігури —«Маршал Ворошилов» та «Маршал Василевський приймає парад». Другаскульптура готувалася спеціально до всесоюзної художньої виставки. Тапопри всі намагання скульптора зробити образ героя-надлюдини, другиймаршал став людяний і лагідний. Певно, він вийшов правдивий, але це сильноне сподобалося журі. «К сожалению жюри не заметило моих успехов,которые я добился в своей композиции и работа не участвует в экспозициивыставки 1952. Это с одной стороны огорчает меня, а сдругой стороны нацеливаетменя на еще больший труд по овладению более высоким мастерствоми более глубокими знаниями» (Автобіографія). Це буде остання помилкамайстра. Майстра, якого, як багатьох, неодноразово підводила не політичнаблизорукість, а саме господній талант. Намагаючись робити правильно вінробив чесно, що було принципово проти правил і було не потрібно чиновникамвід мистецтва. Бездоганна радянська біографія не давало жодної змогиретивим критикам вкусити скульптора, разом з тим і жодних нагородне передбачалося. У 1953 за кілька місяців до смерті Сталіна у Макогонавідбулася доленосна розмова з лауреатом Сталінської премії народнимхудожником РСФСР, членом-кореспондентом Академії художеств СРСРЄвгеном Вучетичем. Треба розуміти, що старший товариш пояснив молодшомуколезі правильність поведінки і дав характеристику-індульгенцію,в якій написав: «Иван Васильевич Макогон, будучи вполне политическиграмотным человеком, систематически совершенствуется, работая надсвоим идейным и профессиональным ростом». Це була характеристикадо всупу до московської спілки радянських художників. З того часу ІванВасильович помилок у творчості не робив. Усі наступні скульптурні образибудуть високопрофесійними, завжди відповідатимуть духу часу і завданнючасу і принесуть авторові усіх можливих нагород на художній ниві. Вінстане Заслуженим діячем мистецтв, пізніше професором, викладачем, партійнимта спілчанським діячем. Творчість майстра байдуже буде іти двоманапрямками, але вже ніколи не потрапить під критичне перо. Як прикладможна порівняти два жіночих образи, обидва виконаних 1957-го. «Портрет152