Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Театр 1930–1950-х рр. очима художника і глядачаза № 147, від 5.04.1935). Через рік він був звільнений з театру взагалі (наказвід 1.07.1936). Працював у 1936–1941 рр. у театрах Вінниці, Полтави, Во рошиловграда,Нижнього Новгорода. (Повернеться він до Київського оперноготеатру на посаду головного художника наприкінці 1941 р.)У другій половині 1930-х рр. визначний майстер сценографіїА. Петрицький розпочав новий цикл робіт у театрі. Живопис як основадекораційного вирішення ставав у цей час хоча й не універсальною художньоюпанацеєю від можливих ідеологічно-хибних помилок, але значноючастиною естетичних настанов, які режисери і балетмейстери впроваджувалив театральне життя. Слід, проте, зазначити, що саме в живописі, позароботою в театрі, А. Петрицький шукав втілення своїх найбільш значущихзадумів: «Інваліди» (1924), «На барикадах» (1925–1926), «Кавказ» (1928),цикл портретів діячів української культури 1920–1930-х рр. «Він і справдізалишався живописцем незалежно від того, над чим працював — над станковимиполотнами, чи ескізами театральних декорацій, костюмів. Живописбув його рідною стихією, світом, у якому він мислив глибоко й широко, повітрям,яким дихав вільно, на повні груди. Час не торкнувся його живописногохисту: він не відав млявості, в кращому разі — повторення самого себе»[17, с. 69].Водночас А. Петрицький розумів, що мислення чіткими графічнимиформами розширює арсенал і лексику сценографічної мови як специфічноїструктурної системи. Умови сценічного простору часто вимагають відхудожника живописні плани зіставляти контрастно, за лінійно-графічнимипринципами.Твори В. Шекспіра завжди були «пробним каменем» для багатьох сценографів.1936 р. А. Петрицький створив як проект майбутнього оформленняв Київському драматичному театрі ім. І. Франка велику серію ескізівдекорацій і костюмів до комедії В. Шекспіра «Дванадцята ніч». Цикл графічнихлистів, об’єднаний художньою самодостатністю, що, однак, не ме жуєз ілюстраціями сюжету п’єси, все ж таки носить явні ознаки станкової графіки.Портретизовані ескізи костюмів, невимушена і розкута композиціярозробки театральних інтер’єрів, де вже є ознаки ігрового середовища,об’єднані єдиним режисерським задумом сценографа. (Вистава, на жаль,не була здійснена в театрі, тому роботу А. Петрицького до «Дванадцятоїночі» слід розглядати як повністю закінчений проект оформлення.) Задум397