Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Олексій Роготченкоабстраговане від колишнього політичного радянського замовлення, для багатьохстарших колег сьогодні залишається неможливим» [315, с. 122].Вченим, що вивчав проблеми соціалістичного реалізму в Україні, бувдоктор мистецтвознавства В. А. Афанасьєв. У одній з перших його монографій«Український радянський живопис», опублікованій 1962 р. [16],у главі «Утвердження на позиціях соціалістичного реалізму», автор пише:«Вирішального значення в піднесенні всього радянського мистецтва, в томучислі і українського, мала сама наша дійсність: історичні перемоги соціалізмуна всіх ділянках народного господарства, зримі, вдчутні результати титанічноїнапруженої роботи всього народу по перебудові промисловостіі сільського господарства творчо запалювали митців, захоплювали кожногочесного художника. До того ж партія весь час націлювала майстрів мистецтвана зв’язок з життям, з ділами своїх сучасників. Тому-то характерноюрисою українського живопису 30-х років є масовий поворот художниківдо сучасної тематики. Реалістична зрілість таланту, сила художнього узагальнення,жива емоційна привабливість образу в цих творах молодихживописців свідчили про успішне засвоєння українською радянськоюхудожньою школою кращих традицій вітчизняного мистецтва, про подоланнягальмуючих формалістичних і буржуазно-націоналістичних тенденцій,про зміцнення позицій соціалістичного реалізму в усьому українськомурадянському мистецтві» [16, с. 22–32].В іншій ґрунтовній праці 1967 р. «Становлення соціалістичного реалізмув українському образотворчому мистецтві» автор змальовує шлях українськогорадянського мистецтва, звичайно, посилаючись на партійні документи.Одна з глав називається «Так званий бойчукізм» [20, с. 92]. Широкомузагалу читачів, маскуючись у цитатах, В. Афанасьєв розповідає історіюМ. Бойчука і бойчукізму. Він наводить слова М. Бойчука з виступуна Першому пленумі Оргбюро Спілки художників та скульпторів УРСР1934 р. При цьому для більшості читачів стають зрозумілими дії системи:«Кожному із нас, і особливо мені, потрібно ясно, чітко сказати, за що він— за соціалістичний реалізм чи за своє минуле. Я ясно і недвозначно відповідаю:за соціалістичний реалізм, проти того, що зветься тепер “бойчукізмом”[53, с. 112]. Мабуть, і саме закінчення книги, де у бібліографії подаютьсятвори Ф. Енгельса, В. Леніна, С. Косіора, М. Скрипника, словами«практичне втілення й розвиток принципів соціалістичного реалізму в кон-106