Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Олексій РоготченкоСценограф знаходив найбільш ефектне, переконливе та лаконічне вирішення,хоча в деяких виставах робив наголос на екзотичних, незвичнихі виняткових деталях, як у «Тютюновому капітані», «Поцілунку Чаніти»,«Останньому чардаші». Практика роботи Й. Юцевича у довоєнні часина Одеській кіностудії привнесла в метод роботи художника подачу окремихдеталей бутафорії, костюмів, оформлення, фактури крупним планом,локальним кольором, гротесковим та карикатурним малюнком, гіперболічнозбільшеним у масштабі.Змінюється в цей період творчий метод і художній почерк відомогомайстра театрально-декораційного мистецтва М. Духновського, який багатороків працював головним художником Київського російського драматичноготеатру ім. Лесі Українки. В своїй творчій практиці він часто звертавсядо врівноваженої, майже класичної композиції, що була тіснопов’язана з традиційним тристінним інтер’єром, але навіть у межах такоїдекораційної стилістики він знаходить цікаве та оригінальне розв’язаннявистав.У 1950-ті рр. М. Духновський поєднував стислий, хоча й описовий,принцип показу місця дії з аскетично стриманою кольоровою гамою, лінійноюосновою побудови декорацій. У багатьох його роботах з’явилися ознакиконструктивного, аналітичного підходу ідейно-тематичних завдань побудовиоформлення. Серед численних вистав, над якими працював М. Духновський,— «Професор Буйко» Я. Баша (Київський український драматичнийтеатр ім. І. Франка, 1950, режисер Б. Балабан), «Щастя» П. Павленката С. Радзинського (там само, 1953, режисер Г. Юра), «Жи тейсь ке море»І. Карпенко-Карого (Чернівецький український драматичний театрім. О. Кобилянської, режисер Б. Борін, 1950), «Чайка» А. Чехова (Ки їв сь кийросійський драматичний театр ім. Лесі Українки, 1950), «Мертві душі» заМ. Гоголем (там само, 1952), «Юність Полі Вихрової» Л. Леонова (там само,1959), «Баня» В. Маяковського (там само, 1959).До сценографічних праць, де М. Духновський намагався поставитита здійснити нові творчі завдання, коли художні прийоми в своїй новаторськійдоцільності допомагали б розкрити ідейну суть драматичного твору,належать постановки в Хмельницькому театрі ім. Г. Петровського: «Моральпані Дульської» Г. Запольської (1956), «В пошуках радості» В. Розова (1957),«Свято ліхтарів» Г. Пфейфера (1959) [54, с. 96, 97].440