Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Олексій Роготченко1922 р. був утворений театр «Березіль». Його мистецький керівникі режисер Лесь Курбас разом із однодумцем і визначним сценографомВ. Меллером створили ряд новаторських і принципових за своєю естетичноюпозицією вистав [3, с. 45–48]. Методи просторового вирішення спектакліву театрі «Березіль» своєю концепцією образної структури сценографіїувійшли в історію світового театрального мистецтва доби конструктивізму.П’єси «Газ» Г. Кайзера (1923), «Джіммі Хіггінс» за Е. Сінклером (1923),«Машиноборці» Е. Толлера були втілені в «Березолі» як віддзеркаленнянових ідей, що виникли в театрі в добу конструктивізму, та прагненнядо максимально узагальненого ритмопластичного показу нової епохи.Індустріальна техніка, нові принципи дизайну, гострий динамізм, експресивнамова образотворчої структури декорацій були також своєрідниместетичним маніфестом «Березоля». Відмова від побутової достовірності,відсутність живописно-декоративних елементів у виставі «Газ» була логічнимпродовженням конструктивних пошуків В. Меллера, — система металевихферм, на задньому плані — східці, площадки, стіна сцени оголена,на ній напис — «ГАЗ». Отже, максимальне використання планшету сцениз метою вивільнення простору для масових сцен було не самоціллю, а прагненнямзагострити ту символіку, що становило завдання режисерськогозадуму, розкрити ідею трагізму загибелі робітників газового заводу.Художник-сценограф у своїй праці наближався до інженера-конструктора,який повинен враховувати динаміку театральної дії в просторі. Під час розробкипроекту сценічних конструкцій до вистави «Машиноборці» В. Меллерзвернувся до авіаконструктора Калініна, оскільки центральною установкоюбув діючий та рухомий агрегат, подібний до гігантського пропелера.Новаторська творча робота на сцені «Березоля» стала відомою далеко замежами України. 1925 р. на Міжнародній виставці декоративного мистецтвау Парижі В. Меллер був нагороджений золотою медаллю за макет до вистави«Секретар профспілки» [там само, с. 20].Друга половина 1920-х рр. і початок 1930-х характерні тим, що театрстає все більш політично заангажованим. Зростає догматизація духовногожиття, провокації ідеологічних зіткнень, ворожнеча полеміки між ВУСППомі ВАПЛІТе, плужанами і гартівцями, С. Пилипенком та М. Хвильовим, якийпросвітянству протиставляв рух української культури до світового рівня[50].382