Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Метод соціалістичного реалізму…М. Бойчука, вказала на схематизм та стилізацію деяких, особливо ранніх,його розписів… В інших республіках, можливо, не було настільки великоїфігури, як М. Бойчук, критика якої набула б такого сильного резонансу.Але і в інших республіках були вульгарно-соціологічні помилки» [136].Щоправда, такої характеристики «столь крупной фигуры, какМ. Бойчук» не було з часу появи останньої статті у «Вечірньому Києві» від29 травня 1929 р. [298]. Знадобилося без малого 50 років, щоб на офіційномурівні московської преси було надруковано щось схоже на вибачення за скоєнізлочини задля розквіту соціалістичного реалізму.В українському мистецтвознавстві переважна більшість дослідженьрадянського часу зверталася до терміна «соціалістичний реалізм» при змалюваннісучасного мистецтва. Власне, інакше і не могло бути, бо тоталітарнасистема знищувала будь-який, навіть найменший, прояв волевиявлення у мистецтвознавчихтекстах. Вище були наведені цитати з періодичної українськоїпреси, які стосувалися соціалістичного реалізму, де чітко можна побачити, яксистема підтримувала головний мистецький напрямок і що робили з незгодними.Трансформація бачення соціалістичного реалізму простежуєтьсяв межах навіть одного покоління вчених. Нашим завданням було показати цевидозмінення у контексті розуміння невільної думки вченого. І якщо компартійніпрацівники з Вищої партійної школи при ЦК КПРС, творчих спілок,відповідних відділів ЦК КПРС, Ради Міністрів та інших державних установ(імен цих «мистецтвознавців» сьогодні вже ніхто і не знає) свідомо створювалидирективні документи щодо соцреалізму у мистецтві, то працівники музеїв,журналів, академій, у переважній більшості випадків розуміючи усюнесправедливість подібних текстів, мусили їх вивчати і цитувати у своїх працях.Тому, вивчаючи сьогодні мистецтвознавчу літературу періоду від закінченняВеликої Вітчизняної війни до перемоги демократичного суспільствапочатку 1990-х, треба враховувати, чому автор змушений був робити саметакі висновки стосовно єдиного методу в українському радянському мистецтві.«Однозначно “правильними” були оцінки радянського мистецтвознавства,пов’язані з мистецтвом правлячого класу. Будь-який аналіз образотворчогомистецтва чи архітектури, починаючи від храмового будівництваКиївської Русі і до межі ХХ ст., набував передовсім політичного звучання.Мистецтвознавство радянської доби настільки звикло до штампів у висвітленніісторичних подій, що переосмислення і правильне розуміння питання,105