Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Олексій РоготченкоПроте головну роль все ж таки відіграє не ремесло, а творчість, і не простотворчість, а творчість з особливим, великим духовним піднесенням і любов’ю.Певні паралелі в цьому випадку цілком очевидні. Саме такий процес творчості,ставлення до ремесла як до духовної справи, є характерним для іконописціві народних майстрів. У процесі творчих пошуків бойчукісти дотримуютьсяпевних образів-символів, властивих загалом традиційному українськомумистецтву — Сад, Садівник-творець, Сім’я, Мати, Материнство,Дитина тощо. Їхня духовна наповненість і глибинна міфопоетика надзвичайновиразні і характерні.У 1920-х рр. творчість бойчукістів розвивається у специфічній, живійатмосфері активного протистояння різноманітних мистецьких об’єднань.Вони приєднуються до одного з найчисельніших — АРМУ. У другій половиніцього десятиліття їхні творчі здобутки стають особливо вагомими, а їхніпраці експонуються на чисельних міжнародних виставках, виставках радянськогомистецтва за кордоном, вони також привертають значну увагуна Всесоюзній виставці, присвяченій 10-річчю Жовтневої революції в Москвіі на престижній Венеційській бієнале. Невпинно здобуваючи популярність,бойчукісти одержують можливість поїздки у тривале творче відрядженняза кордон — в Німеччину, Францію та Італію (М. Бойчук, С. Налепінська-Бойчук, В. Седляр, І. Падалка). Можемо припускати, що значний розголосвід цієї поїздки, численних зустрічей із західними колегами відіграв, як і вжитті інших українських митців та літераторів, не останню роль в їхнійподальшій трагічній долі. Наведемо для порівняння тут інший приклад: звинувачуючиписьменника Остапа Вишню у шпигунських діях, представникиспецслужб у свій час неодноразово згадували про його поїздку 1926 р.у санаторій до Німеччини.Крім того, бойчукісти одержали можливість реалізації своїх ідейна архітектурних об’єктах, зокрема у грандіозних за своїм задумом фресках,виконаних для селянського санаторію ім. ВУЦВК в Одесі. Створені туткомпозиції дали підстави радянській критиці ще для одного типу звинувачень(крім «шкідливого» впливу церковного іконопису). Виявляється, щона тлі провідної ролі робітничого, пролетарського класу вони забагатоуваги приділяли селянській архаїці. Принагідно зауважимо, що ця тема щенапрочуд мало досліджена, але є усі підстави пов’язувати нелюбов Й. Сталінадо селянства з подальшими жорстокими розправами в українських селах.116