Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Українське радянське мистецтво 1930–1950-х рр.Приєднання архітектора до мистецького соціуму у сучасній історіїмистецтв трапилося лише на зламі ХІХ та ХХ ст. Крім соціальної необхідностіспільної праці, в приватному та державному замовленнях була щеодна причина. Нею стала дуже популярна книга А. Гільдебрандта «Проблемаформи в образотворчому мистецтві» [93]. Спочатку твір було перекладеноанглійською та французькою мовами (1893 р.), а 1914-го — російською.Вітаючи нову теоретичну розробку, Г. Вельфлін у передмові писав, що це«було схожим на дію свіжого дощу, що раптом впав на суху землю.Архітектуру я тут розумію як побудову цілісної форми, незалежної відмови форм» [74, с. 5].Проблема синтезу, крім мистецького, мала і політичне значення.Актуальність завдання пояснювалася не лише необхідністю створеннянового мистецтва, а й створення саме «соціалістичного мистецтва», якеу розумінні правлячої комуністичної системи повинне бути єдиним цілим.Тому синтез було визнано як найбільш актуальну форму творчої співдружностірадянських архітекторів, живописців та скульпторів, що одразу простимулювалотеоретичну зацікавленість до проблеми в усіх її аспектах —від творчих до організаційних. У 1934 р. було проведене Перше Всесоюзнетворче спільне засідання архітекторів, скульпторів та живописців новоїдержави, яке закінчилося випуском спеціальної збірки «Питання синтезумистецтв», що стала програмою у спрямуванні не лише теоретичних питань,а й цілком практичної дії у взаєминах архітектури та образотворчого мистецтва.Незважаючи на велику кількість представників різних течій, засіданнязгуртувалося навколо загального несприйняття конструктивізму якпрограмного виразника «функціоналістських спрямувань». Завдяки конструктивізму«архітектура як мистецтво від Харкова до Ленінграда булапідмінена первинним функціонально-формалістичним організмом безобразу та єдності» [259, с. 16]. Ця цитата наведена з цитованої вище книгиЄ. Муріної «Проблеми синтезу просторових мистецтв», що вийшла друком1982 року. Крім іншого, вона допомагає зрозуміти ставлення тогочасногомистецтвознавства до панівного мистецького стилю і бачення образотворчогомистецтва у офіційному викладі. Питанням синтезу мистецтв та архітектуринадавалося принципового значення, тому що в ньому бачилине лише спосіб відповісти на ідеологічні завдання, які важко розв’язувалисярадянською художньою культурою, але й намагання пояснення безглуздої337