Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Метод соціалістичного реалізму…завдання для мистецтва: наблизити мистецтво до народу та народ до мистецтва,служити боротьбі за соціалізм, за комуністичне виховання радянськогонароду, розвивати мистецтво соціалістичного реалізму, боротись протиформалізму, натуралізму, естетизму, догматики. Партія виховує радянськиххудожників в дусі вірності справі комунізму, в дусі непримиренностідо буржуазної ідеології та ревізіонізму. Сформування цих завданьта боротьба за їх реалізацію — основна мета, якої добивалось партійнекерівництво від мистецтва на всіх етапах розвитку Радянської країни: чив 1918–1921 рр., чи в час опублікування резолюції ЦК про художню літературув 1925 р. та постанови ЦК від 1932 р. про перебудову літературнохудожніхорганізацій, чи в повоєнні роки в 1946–1948 рр., коли були прийнятірішення з питань ідеології, чи в останні роки, коли партія сформулювалаосновні завдання мистецтва у рішеннях ХХ та ХХІ з’їздів КПРС,у деяких документах з питань пропаганди та ідеологічної роботи, у зверненняхдо з’їздів письменників, художників та композиторів, у виступах керівниківпартії з проблем літератури та мистецтва» [276, с. 608].Першими борцями з іще не проголошеним офіційно соцреалізмомстали Пролеткульти, які намагалися запровадити незалежну новітню культуруі мистецтво. Керівництво у боротьбі з Пролеткультами, як відомо,очолив сам В. Ленін. Як це не парадоксально, але саме Леніну належатьслова, які стали основою у розробці нового стилю. Клара Цеткін у книзі«Спогади про Леніна» згадує чимало цікавого про мистецтво: «Я не в змозівважати твір експресіонізму, футуризму, кубізму й інших «ізмів» вищимпроявом художнього генія. Я їх не розумію. Я не отримую від них ніякоїрадості. Нове мистецтво нам не догнати, будемо іти позаду. Але, — продовжувавЛенін, — важлива не наша думка про мистецтво. Також важливим єне те, що дає мистецтво декільком сотням, навіть декільком тисячам багатомільйонногонаселення. Мистецтво належить народу. Воно повинне походитисвоїм корінням у глибину широких трудящих мас. Мистецтво повиннебути зрозумілим цим масам, і ці маси повинні любити це мистецтво. Воноповинне об’єднувати почуття, думку та волю цих мас, піднімати їх. Мистецтвоповинне пробуджувати в них художників і розвивати їх. Чи повинні ми підноситиневеликій меншості солодкі, витончені бісквіти, тоді як робітникита селяни потерпають від нестачі чорного хліба? Я розумію це, звичайно,не лише буквально, але й фігурально: ми повинні завжди пам’ятати про89