Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Театр 1930–1950-х рр. очима художника і глядачаУ 1930-ті рр. Ф. Нірод в цьому театрі створив ряд яскравих робіт:«Пісня про Свічку» І. Кочерги, «Васса Железнова» М. Горького, «УріельАкоста» К. Гуцкова, «Отелло» В. Шекспіра.В театрах на рубежі 1920–1930-х зароджувалася доба авангарднихпошуків, — початок 1930-х рр. знаменувався зверненням майстрів сценографіїдо світу реальних, об’єктивно-існуючих речей, живопис у театрі посідавбільш значне місце, разом із тим художники намагалися в структурах сценічногооформлення зберегти конструктивний, образно-узагальненийі високопоетичний принцип вирішення вистави. На Харківській опернійсцені продовжували свою плідну творчу працю А. Петрицький, О. Хвостенко-Хвостов, на Київській — І. Курочка-Армашевський (учень В. Меллера). Напочаток 1930-х рр. внесок А. Петрицького в авангардну європейську сценографіюбув досить вагомим: оформлення вистав «Сорочинський ярмарок»М. Мусоргського (1925, режисер М. Боголюбов), «Вільгельм Телль»,Дж. Россіні (1927, режисер В. Манзій), «Тарас Бульба» М. Лисенка (1927,режисер Г. Юра), «Турандот» Дж. Пуччіні (1928, режисер Луї Лабер),«Золотий обруч» Б. Лятошинського (1930, режисер М. Фореггер), «Золотадоба» Д. Шостаковича (1930, балетмейстер Є. Вігілєв), в драматичному театріім. І. Франка — «Вій» Остапа Вишні за М. Гоголем (1925, режисерГ. Юра) і «Кадри» І. Микитенка (1930, режисер М. Терещенко).Вистава «Кадри» була поставлена в Одеському театрі Революції.Лаконічний, майже аскетичний за формальними прийомами зоровий образбув розбудований художником як показ нового радянського способужиття. Бутафорія, побутові ознаки — майже відсутні, мотиви сучасної архітектури(тобто новобудов 1930-х рр.), їх показ на сцені був підсилений світловимиефектами. У темряві сцени вмикалась ілюмінація зі словами «Маркс»,«Ленін». Містеріальна умовність у показі нового псевдособорного «соціалістичного»ладу життя поступово входила до обов’язкової програмив оформленні вистав сучасних радянських драматургів. Соціалістичний реалізмяк містико-догматична теорія повинна була б робити з художниківрізних національних шкіл слухняних «зомбі», придушувати їх національнусвідомість.Один із адептів великодержавницького та урапролетарського радянськогомистецтва московський критик М. Михайлов із інквізиторськоюметодикою та ритуальністю досліджував буржуазні, націоналістичні та релі-387