Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Українське радянське мистецтво 1930–1950-х рр.700 судово-слідчих бригад, що працюють в республіці, підтримують розбратміж класами. Під цим кутом зору твір І. Падалки «На буряки» (1932) набуваєзнакового звучання. Безперечно, знаючи і розуміючи, що відбуваєтьсяу державі, митець наче грається з долею. Така гра, виходячи із недружніхстосунків І. Падалки та інших бойчукістів з новим ректором Харківськогохудожнього інституту А. Комашка, яким було замінено М. Бурачека, ставалавсе більше небезпечною.Фронтально розташовані 8 жіночих фігур з сапками прямують прямона глядача. Їх обличча похмурі і не усміхнені. Фігури йдуть, борючисьз поривом вітру. Міський митець І. Падалка виступає захисником і співцемважкої селянської праці, прославляючи сільських мадон у їх зовсім не реалістичнихобразах.Літографія «В шахті» (1932) і листівки, присвячені шахтарській темітого ж року, певне мусили пом’якшити ставлення офіційної влади до митця.Але такого не трапилося. Івану Падалці, як і Михайлу Бойчук та ВасилюСедляру було навішено ярлика «українського буржуазного націоналіста».Сьогодні, вивчаючи розсекречені архіви НКВС, стає зрозумілим, що це буввирок. Долі людей, чия творчість не подобалася чи була незрозумілою партійнійта радянській номенклатурі, були завчасно вирішені. 1933 р. почавсяіз масових арештів. Із будинку «Слово» почали зникати мешканці — ЛесьКурбас, Павло Губенко, Михайло Яловий — велетні української культури.У травні того ж року повісився Микола Хвильовий. Шок, переляк і відчайопанував українську творчу інтелігенцію. Саме у цей час (1932–1933)І. Падалка створює портрет дружини, звертаючись до складної графічноїтехніки мецотинто. Маловідомий широкому загалу твір стає узагальнюючимобразом тогочасної інтелігенції — безправної і заляканої. Художницямалює, лякаючись власних думок — трагедійний портрет морально знищеноїлюдини.Дереворит «Через пороги» (1933–1934) і цього ж періоду графічнийлист «Історія пройдисвіта, Пабло на ймення, зразка волоцюг і дзеркала крутіїв»— ілюстрація до повісті Франческо де Кеведо «Вільєтаса» могли б налякатисамою лише назвою. У час розгортання всесоюзного будівництва гребліпід Запоріжжям, якій одразу було присвоєно ім’я В. І. Леніна, а інакше, як«справа усієї країни» ця акція і не називалося, будівництво у конкурсіна проект якого взяли участь найпотужніші, найвідоміші архітектори країни261