Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Олексій Роготченкостосуються української, тоді радянської, науки на теренах колишньогоСРСР, бо критичні статті в московській пресі, критичні виступи на з’їздах чипартконференціях, де йшлося про образотворче мистецтво імперії,обов’язково підтримувалися українськими партократами, а всі вказівки чипобажання щодо жорстокого ставлення до митців та мистецтвознавціввиконувалися бездоганно. Наявність однієї правлячої партії та її ідеологіїспотворила увесь розвиток культури держави і, звичайно, мистецтвознавства,як складової частини [225, с. 14].У питаннях вивчення історичних процесів до 1917 р. неточностей і вільноготрактування подій теоретиками мистецтва трапляється менше, бо існуютьаналоги досліджень серед науковців інших країн. Однозначно «правильними»були оцінки радянського мистецтвознавства, пов’язані з мистецтвомправлячого класу. Будь-який аналіз образотворчого мистецтва чиархітектури, починаючи від храмового будівництва Київської Русі і до межістоліть ХІХ–ХХ, набував перш за все політичного звучання. Мистецтвознавстворадянської доби настільки звикло до штампів у висвітленніісторичних подій, що переосмислення і об’єктивне розуміння питання,абстраговане від колишнього політичного радянського замовлення, длябагатьох старших колег сьогодні залишилося неможливим [220]. Більшепощастило тій галузі мистецтвознавства, що вивчала народну творчість[333, с. 181]. Не забуваючи про «ідеологічну правильність» тлумаченняподій, були зафіксовані і досліджені зразки вишивки, ткацтва, гончарствата багатьох інших різновидів народної творчості, осередків, майстрів, проблем.Ці безцінні надбання зберегли для майбутніх вчених живий матеріал,знайдений і опрацьований фахівцями минулого. Бо, на превеликий жаль,багато чого з мистецтва залишилося тільки в спогадах, фотографіях, малюнках.Це стосується зруйнованої архітектури — храмів великих і малих,християнських церков, католицьких костьолів і каплиць, караїмських кінас,мусульманських мечетей, єврейських синагог, придорожніх знаків, усипальниць,молільних домів, а також спалених бібліотек, розтрощених іконі дерев’яної церковної скульптури, розбитих дзвонів — шедеврів ливарногомистецтва — і просто всього того, що не влаштовувало ідеологію влади.Потрібно віддати належне тим мистецтвознавцям, котрі в той чи інший спосіб(прикриваючись цитатами з Леніна–Сталіна і посилаючись на партійнідокументи) зафіксували, вивчили і донесли людству зразки знищеного [315,76