Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Театр 1930–1950-х рр. очима художника і глядачаменти, що беруть активну участь у дії вистави, побудові мізансцен, подаютьсямасштабно, крупним планом. Такий досвід та метод побудови зоровогообразу, який склався у Л. Писаренка під час роботи на невеликій, майжекамерній сцені Театру юного глядача, він майстерно, вже в іншій інтерпретаціївикористовував і на великих сценах провідних театрів. Наприклад,живописний краєвид в оформленні народної казки «Котигорошко» ставсвоєрідною дієвою особою в сюжеті вистави — йому були надані гіперболізовані,фантастичні риси, він ставав самостійною лінією сюжету дії. Іншийхарактер гіперболічної подачі місця дії, деталей і фрагментів — в оформленнівистави «Думи мої», в картині «Кабінет Дубельта». Сценограф створивінтер’єр із підкреслено казенною, голою обстановкою — лише великевідчинене вікно із темною драпіровкою створює на другому плані світловийефект контражуру, — це розширює світлову партитуру вистави, гострішеперсоніфікує зоровий образ.Постановка в оформленні Л. Писаренка п’єси Ж. Мольєра «Міщаниншляхтич»на сцені Київського українського драматичного театру ім. І. Франка1956 р. відзначалася незвичним, але відповідним духові п’єси декораційнимвирішенням. Радіальна писана панорама із гротесковим зображеннямвулиць старовинного французького міста, де в стислій графічній манеріподані силуети будинків, ажурна альтанка в центрі сцени надавали новогожанрового акценту та смислу п’єсі, яку традиційно ставили в галантнопомпезномустилі Людовіка XIV. «Сценографічне вирішення вистави ввібралов себе іронічну концентрацію рис цієї епохи. Цікава будова зоровогообразу вистави, що яскраво простежується в макеті, де широка панорамаміста ніби уособлює всю мольєрівську Францію, оточує і замикає сценічнийпростір і разом з тим відокремлює і конкретизує місце дії. Лаконічна стислістьхудожньої мови сценографії вистави «Міщанин-шляхтич» підтримувалазагострену і динамічну драматургію п’єси, наближала персонажівXVIII ст. до сучасного глядача, надавала простір акторській і режисерськійфантазії…» [50, с. 17].Серед значних робіт Л. Писаренка, виконаних у співавторствіз Г. Нестеровською, — оформлення опери М. Лисенка «Енеїда» на сценіКиївського театру опери та балету ім. Т. Шевченка 1959 р. (режисериВ. Харченко, В. Скляренко). Це була одна із значних за своїм художнім втіленнямпостановок цієї опери. Вперше вона йшла в театрі М. Садовського435