Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Олексій РоготченкоПринципи конструктивної економності у відборі виражальних засобів,вільне володіння жанром рисунка–памфлета, комічної фантастикита малюнка-байки простежуються і в подальших працях В. Литвиненка1950-х. У станкових графічних роботах, як і в карикатурах, книжкових ілюстраціяхреальність речей і подій у художника, особливо другої половини1950-х років знаходять свій вираз у створенні невимушеного, індивідуального,ясного і виразного образу і як у працях «Пам’ятник Т. Шевченковіу Києві» (1954), «Городничі у Хлестакова» (1952), циклі ілюстраційдо «Історії одного міста» М. Салиткова-Щедріна (1955), «Захар Беркут»І. Франка (1959) тощо. Багатьом роботам митця притаманне прагненнядо синтезу декоративних елементів, що беруть участь у створенні сюжетноготла («Музиканти» Л. Глібова, «Щука та кіт», «Лягушка та віл»). Лаконізмобразного змісту у роботах В. Литвиненка підкреслює життєву достовірність,він органічно поєднаний із скупими, але виразними елементами композиціїмалюнка. «У порівнянні малюнків кінця п’ятдесятих років з тими, щобули у художника п’ять-десять років тому, видно все чого навчився за ціроки Литвиненко-рисувальник і колорист. Його лінія вже не обводить заданісобі самому контури, а будує форми вибагливим стрімливим рухом. Вонанезрівнянно живіша, її життя стверджують характерні перові натискиі розчерки» 49 .Отже, правда і реалізм образу в жанрі графіки в середині 1950-х роківстають у центрі уваги провідних українських митців, — вони прагнутьдо непростого та поетичного, економного та конструктивного поєднаннявиражальних засобів. У цей зламний період, коли ще остаточно не розтанулакрига пост сталінської доби, і ще достатньо сильно панувала в ідеологіїта державній політиці невизначеність митці однак відчули першу можливістьбільш вільно звернутися до своїх національних витоків, вивчати досвідсучасного світового мистецтва та експериментувати у своїй творчості.Плодотворними 1950-і роки стали для творчості багатьох провіднихграфіків. Розквіт і змужніння в цю добу відчув талант С. Адамовича, якийвже у 1948–1949 рр. оформив видання роману «Переяславська Рада»Н. Рибака, «Золо тисячник» С. Рябокляча, а 1950 — повісті «Гарячі почуття»Я. Баша і «Козаки» Л. Толстого, де переконливість портретних характеристикпоєднана із тонким психологізмом, вмінням утворити відповіднудраматичну мізансцену в ілюстраціях.282