Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Олексій Роготченкомовив: «И если в конце концов смерть замкнёт уста последнего живогосвидетеля… тогда начнут говорить эти камни». Камені дійсно «заговорили»— «не в Германии, где от них мало, что осталось, — в бывшем СоветскомСоюзе. Архитектура сталинского времени эффективно реанимирует сейчасмиф всеобщего благоденствия, выполняя тем самым свою главную — пропагандистскуюфункцию!» [150, с. 114]. Третій рейх Гітлера проіснував12 років. Це саме ті 12 років, які між початком 1930-х і перемогою СРСРу Великій Вітчизняній війні породили словосполучення «німецький фашизм»і «націонал-соціалізм німецького зразка». Порівняльна характеристиканаціонал-соціалізму німецького і соціалізму радянського як тоталітарногосвіту, що «…ним було охоплено значну частину Європи» [379, с. 8], все жзалишається без кінцевого висновку, а стосовно питань нищення національнихеліт, культурного надбання, літератури, образотворчих мистецтв, то туті взагалі кожен з тоталітаризмів — німецький, італійський, іспанський,російський і український — мав свої «стильові» ознаки і був схожим лишеу магістральних напрямках. У боротьбі за інтелігенцію фашизм і націоналсоціалізмвочевидь програвали більшовизму. Однак розповсюджене уявлення,ніби їхні відносини з інтелігенцією характеризуються лише взаємноюворожістю й очужінням, є надто спрощеними. Досить згадати такі імена, якФ. Марінетті, Д’Анунціо, Е. Паундт, К. Гамсун, Г. Бенн та ін. Знаменитафраза «Коли я чую слово «культура», я хапаюсь за револьвер», яку впертоприписують то Гітлеру, то Геббельсу, то Герінгу, насправді належить одномуз персонажів п’єси нацистського драматурга Г. Йоста і стосується тієїкультури, якої нацизм не приймав, — читаємо в книзі «Пастка» Івана Дзюби[122, с. 87]. Німці спалювали книжки, організовували виставки «Де генеративногомистецтва» і, ведучи могутню пропаганду, знищували переважночужих митців і діячів культури, озброївшись громадською думкою. Більшістьархітекторів неарійського походження, що працювали у Баухаузі, мализмогу виїхати з країни після його закриття. «Без сумніву, та обставина, щототалітарне правління, попри свій явно злочинний характер, спираєтьсяна масову підтримку, викликає велике занепокоєння. Тому не дивно, щовчені, а також державні діячі нерідко відмовляються визнавати цей факт»,— пише 1949 р. у передмові до «Джерел тоталітаризму» Ханна Арендт [8].Б. Муссоліні мало що тямив у мистецтві. Переслідувані його режимом діячікультури здебільшого мали нетрадиційну сексуальну орієнтацію, що70