Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Олексій Роготченкоється в цей щасливий для майстра період з державним замовленням. Разомзі своїми учнями Рокицьким, Шехтманом, Івановою він розписує фрескоюнаприкінці 1920-х рр. Селянський санаторій біля Одеси, склавши такимчином паралель до мексиканської школи Дієго Рівери» [101, с. 8]. Важливістьстворення навчального закладу в Києві усвідомлювали видатні діячі культуриі мистецтва. Так, зокрема, на Першому всеукраїнському з’їзді художниківОлександр Богомазов говорив: «…Тільки створення вищої художньоїшколи у Києві, вільної від академічної рутини і плазування перед авторитетами,може по-справжньому сприяти розквіту українського мистецтвав колах сучасних європейських художніх течій» [225, с. 18].Поруч з М. Бойчуком, в Українській академії мистецтв викладалидосвідчені художники і педагоги — Микола Бурачек, Михайло Жук, Васильі Федір Кричевські, Олександр Мурашко, Григорій Нарбут та інші. Немаловикладачів були відвертими прихильниками новітніх авангардних течій —Олександр Богомазов, Віктор Пальмов, Казимир Малевич, ВолодимирТатлін. Важливим елементом усього процесу навчання була різноманітністьтворчих поглядів і методів, можливість їх вільної адаптації і вибору студентами.Слід, однак, відзначити, що пріоритетну роль все ж відігравали пошукинаціональної специфіки сучасного українського мистецтва, поєднаннятрадицій із сучасністю. Святослав Гординський так писав про ті роки:«Творці Академії були і є представниками національного мистецтва, якевиростало з повсякденних потреб, але базувалося на історичному досвідіі національних аспіраціях викристалізувати типові риси українського мистецтватак, щоб воно стало рівнорядне серед мистецтв інших народів. Недивно, що найбільший вплив на розвиток мистецтва в Україні мали митці,сильно закорінені в традиції: Нарбут у козацькім бароко, Василь Кричевськийу народнім мистецтві, Бойчук у візантиці — стилі, що найдовше з усіхдомінував в українському мистецтві» [104, с. 457].Центральній Раді, очолюваній М. Грушевським, не судилося існуватидовго. Після небувалих катаклізмів громадянської війни у Києві остаточновстановлюється радянська влада. У той дуже неспокійний час М. Бойчукне емігрує, як це зробили чимало художників, а залишається на викладацькійроботі і загалом позитивно сприймає проголошені ідеали Жовтневої революції.Увесь свій талант і подальші зусилля він надалі скеровує на всебічнетеоретичне обґрунтування і практичне створення сучасної школи україн-114