Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Українське радянське мистецтво 1930–1950-х рр.індустріального пейзажу. О. Шовкуненко, який «завжди прагнув сказатисвоє слово про нашу дійсність, виразити своє ставлення до неї». А це «спонукаломитця перейти від інтимних портретів, які він писав на початку своєїдіяльності, до індустріального краєвиду, цього важливого різновиду пейзажногожанру» [413, с. 5]. Це роботи «Середина греблі», «Гребля колосередньої течії» (початок 1930-х рр.)Твори іншого великого майстра українського малярства КарпаТрохименка (1885–1979) знайомі глядачу тридцятих перш за все мотиваминовобудов. Його захоплення темою індустріалізації і вже перші замальовки,а далі самостійні живописні твори прославили майстра на весь світ, бо«Кадри Дніпробуду» стали знаковим твором в живопису РадянськоїУкраїни. З першого погляду робота повністю підпадає під розуміння радянськогомистецтва теоретиками п’ятдесятих років. Насправді ж глибинністьтвору сягає підсвідомості сакрального моменту. Картина написана 1937 р.— року найлютіших репресій проти українського народу і його творчоїінтелігенції. Усміхнена дівчина-селянка ліворуч і хлопець з заступом на плечіправоруч «розривають» композицію і роблять її нелогічною, бо ще дві фігури— діда і мужчини — вибудовують паралельні лінії, підсилені ритмом двохрук. Плакатність чи навіть театральність постановки з чотирма фігурамина передньому плані відмежовують життя реальне від романтичного майбутнього,яким в даному разі слугують цілком конкретний пейзаж з усімаатрибутами мирної ідилії — кіньми, що п’ють воду, людьми, що купаються,і пароплавом, дим від якого веселкою описує півколо, допомагаючи композиційнорозбити площину другого плану навпіл по діагоналі і по горизонталі.З точки зору колористики твір бездоганний, а відсутність надреальносхожого зображення підкреслює його живописні якості. Були ще «Кадри»М. Глущенка, О. Богаєвського, І. Бродського, Д. Власюка, але у історію увійшлиукраїнські — Карпа Трохименка. Увійшли своєю соціальністю, майстерноприхованою у професійному живописі. Справа в тім, що головнийгерой твору — не майбутній Дніпрельстан, як писалося практично у всіх підручникахнашої епохи, а сільський народ, що вцілів від розкуркулення,колективізації першої та другої, голоду 1931, голодомору 1932–1933 рр.і зумів опинитися не в Гулагу, бо смушкова шапка головної фігури — мужчини— говорить про його заможний у минулому рід, і не в рабовласницькомуколгоспі без паспорта, а на будівництві гіганта тодішньої індустрії —189