Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

Олексій Роготченко«Вистава вирішувалася у плані епічного видовища. Пролог, у якому буловикористано плакат «За Батьківщину!», документальні кінокадри бойовихепізо дів, грізне й могутнє оркестрове звучання пісні «Священна війна», створювавширокоузагальнений образ війни, вводив в обстановку фронту» [21, с. 181].Водночас художник продовжив і витончив сатиричну лінію сюжету.В архіві В. Меллера збереглися десятки варіантів ескізів костюмів і гримуголовних персонажів: засобами тонкого графічного малюнка передані карикатурніриси у зображенні негативних персонажів і публіцистично, без прикрасі зайвої героїзації позитивних героїв, створена серія графічних листівіз численними замальовками військових. Згодом у навчальні плани деякихвійськових училищ ввійшло відвідання вистави «Фронт», в екзаменаційні білетивходило питання про суть суперечки між Горловим і Огнєвим, розглядавсястратегічний план наступу на станцію Колокол згідно дії п’єси. В. Меллерпрацював також і в місцевих театрах: у Ферганському драматичному театріім. М. Горького оформив виставу «Нодира» Я. Момотханова та С. Касимова(1942, режисер М. Крушельницький); а в театрі Південно-Західного фронту(Воронеж, 1942) — «Російські люди» К. Симонова, «Навала» Л. Леонова.Наступна п’єса О. Корнійчука «Місія містера Перкінса в країну більшовиків»(1944, Київський російський драматичний театр ім. Лесі Українки, режисерВ. Неллі) не надала сценографу значного і цікавого матеріалу для творчоїроботи — ця п’єса йшла в театрах недовго і невдовзі зійшла із сцени.За постановами РНК УРСР і ЦК КП(б)У, на початку 1944 р. театрипочали повертатися на Україну. В багатьох випадках театральні художникипостановочну частину, декорації, костюми, технічне обладнання, сценічнубутафорію, завіси поновлювали, оскільки театри були розграблені. На тойчас збитки, заподіяні театрам, оцінювалися в 131 мільйон карбованців [21,с. 186]. Були зруйновані приміщення Київського театру юного глядача,театру Київського військового округу, а також в Запоріжжі, Донецьку,Херсоні, Полтаві, Миколаєві, Сумах, Чернігові, Вінниці. В Дніпропетровськуоперний театр був повністю зруйнований, тільки 1974 р. тут знову почалапрацювати оперна трупа. Під час війни дніпропетровська та одеська опернітрупи були об’єднані (головний режисер М. Стефанович). Одеса була звільнена10 квітня 1944 р., а вже влітку цього року в оперному театрі йшла«Наталка Полтавка» М. Лисенка (режисер С. Ільїн, художник П. Злочевський).404