Скачати доповіді одним файлом - інформаційний портал ...

XV. ПРАВО ВЛАСНОСТІраторіїв на примусове виконання рішень судів, запровадження механізму компенсацій затривале невиконання.Водночас, цей проект містить суттєві недоліки, які можуть стати перешкодами щодоподолання системних проблем невиконання рішень національних судів.Залишилось відкритим найголовніше питання щодо джерел фінансування для виконаннявже прийнятих рішень національних судів, де відповідачем є держава. І тих рішень, щобудуть прийматися національними судами в подальшому, котрі зараз розглядаються. Мовау цьому випадку йде про тисячі рішень, котрі через невиконання рано чи пізно опинятьсяна розгляді в Європейському суді з прав людини, що потягне безумовний обов’язок держависплачувати ці кошти.І хоча проектом закону передбачається здійснення певних процедурних заходів щодовирішення цієї проблеми, зокрема інвентаризації заборгованості з виплат за рішеннямисуду, виконання яких гарантується державою; розроблення на підставі цієї інвентаризаціїграфіку і порядку погашення цієї заборгованості. У той же час кошти на виконання рішеньсудів і надалі не закладаються в бюджет, і є достатньо обґрунтовані сумніви щодо спроможностідержави фінансувати у повному обсязі бюджетну програму, передбачену на ці цілі.У зв’язку із цим є достатньо високим ризик того, що порядок, який, можливо, до2013 року буде затверджений Кабінетом міністрів України, буде містити значні обмеженнящодо розмірів і строків погашення заборгованості, а також встановленням певних спеціальнихумов її погашення. Відповідно, цей порядок не буде ефективним засобом захисту праваособи на виконання рішення національного суду протягом розумного строку.Можливість існування таких обмежень підтверджується вже існуючими положеннямизаконопроекту, які визначають порядок визначення розмірів невиплачених коштів за рішеннямисуду, які мали місце до набрання чинності цим Законом (п. 4 розділу ІІ проектуЗакону). Передбачені в пункті 4 необґрунтовано короткі строки нового пред‘явлення виконавчихдокументів до виконання та визнання таких документів, не поданих у ці строки, виконаними,може призвести до фактичного невиконання значної частини винесених судовихрішень, що фактично означатиме порушення ст. 124 Конституції України про обов‘язковістьвиконання судових рішень на всій території України. І відповідно, може стати підставоюдля нового звернення до Європейського суду з прав людини щодо невиконання таких рішеньщодо порушень у тому числі права на мирне володіння своїм майном.Поглиблюють проблему положення законопроекту щодо запровадження механізму реагуванняна тривале невиконання рішень суду. Які хоча і є досить позитивним крокомщодо покращення виконання рішень судів, водночас розмір відповідальності за затримкиу виконанні встановлено на низькому рівні (0,3% річних). І це може стати суттєвою перешкодоюефективному застосуванню цього механізму. Навіть, якщо порівняти цей розмірвідповідальності із рівнем інфляції (річний рівень інфляції в Україні у 2010 — 9,1%), то стаєзрозумілим, що ця відповідальність не стане стимулюючим фактором для вчасного виконаннярішень судів. Більше того, державі буде більш вигідним заплатити цей мінімальнийрозмір компенсацій, ніж виконати рішення суду.Проблема відсутності у держави фінансових ресурсів для виконання рішень, де відповідачемє держава, є системною проблемою, яка тісно пов’язана із заплутаною системою пільгта соціальних виплат. Внаслідок наявності пільг і соціальних гарантій, які декларативнопроголошуються, але не фінансуються, в Україні існує величезна кількість судових рішеньщодо невиконання державою своїх зобов’язань. І ці численні рішення не виконуються, оскількидержава не передбачає виділення коштів для їхнього виконання у своєму щорічномубюджеті.Водночас держава у проекті пропонує вирішити цю проблему не шляхом реального реформуваннясистеми соціального забезпечення, а шляхом обмеження соціально-економічнихправ людей, що не може бути адекватним способом вирішення проблеми невиконаннярішень національних судів.189