Скачати доповіді одним файлом - інформаційний портал ...

XX. ПРАВА ЖІНОК: ЧИ ПОМІЧАЄ СУСПІЛЬСТВО ЇХ ПОРУШЕННЯ?7 листопада 2011 року Україна підписала Конвенцію Ради Європи по боротьбі із насильствомщодо жінок та домашнім насильством .23 червня 2011 р. в Парламентській Асамблеї Ради Європи у Страсбурзі під час засіданняКомітету із рівних можливостей жінок і чоловіків ПАРЄ відбулися спеціальні слухання,присвячені стану дотримання прав жінок в Україні, що стало практичним виявом занепокоєннязабезпеченням прав жінок з боку Української держави.Вперше, за всі роки здійснення моніторингу виконання Україною зобов’язань, взятихдержавою при вступі до Ради Європи, який здійснюється моніторинговою групою ПарламентськоїАсамблеї Ради Європи, в 2011 р. були включені питання прав жінок та ґендерноїрівності, що також є свідченням погіршення ситуації в цій сфері.У 2010 р. Україна прозвітувала про виконання Конвенції ООН про ліквідацію всіх формдискримінації жінок (шоста та сьома об’єднана доповідь), отримала Заключні зауваження,яка має виконувати, інформацію про що має подаватися частково в 2012 р., а повністю —в наступній доповіді в 2014 р. Водночас аналіз динаміки соціальних процесів та державноїполітики в 2011 р. спонукає до здебільшого песимістичних висновків щодо дотриманняукраїнської державою взятих на себе зобов’язань .3. Руйнування інституційних механізмівНайбільшою проблемою 2011 р. було руйнування внаслідок адміністративної реформиінституційного механізму впровадження ґендерної рівності та захисту прав жінок. УказомПрезидента 9 грудня 2010 р. ліквідоване Міністерство України у справах сім’ї, молоді таспорту, яке було уповноваженим органом центральної виконавчої влади у зазначених сферах.Указами Президента від 6 квітня 2011 р. були затверджені положення про центральні органивиконавчої влади і функції ліквідованого Міністерства частково передані Міністерствусоціальної політики. Але лише з 1-го листопада 2011 р. в Міністерстві соціальної політикиУкраїни почав діяти Департамент сімейної політики, який замінив Департамент сімейної таґендерної політики. Як видно з нової назви, ґендерні питання не є провідними для новоствореногодепартаменту, і ґендерна проблематика обмежується сімейними питаннями, щозначно звужує розуміння ґендерної проблематики. Як наслідок — протягом 2011 р. не булазатверджена Державна програма сприяння впровадженню ґендерної рівності та Державнапрограма підтримки сім’ї на 2011-2015 рр., розроблені ще в 2010 р.Відсутність чіткої владної вертикалі у цій сфері негативно відбивалася на діяльностідержавних структур на місцевому рівні та органів місцевого самоврядування, призводитьдо їх мінімізації. Існує серйозна загроза втрати матеріальної бази (регіональні ґендерні ресурсніцентри) та людського потенціалу (службовці, які відповідальні за ґендерну політикуна місцях, підготовлені ґендерні експерти для роботи на регіональному рівні) у зв’язкуз адміністративною реформою. На сьогодні, за інформацією з місцевих органів виконавчоївлади, відділи, відповідальні за реалізацію Закону «Про забезпечення рівних прав таможливостей» отримують вказівки з трьох різних центральних органів виконавчої влади— Міністерства соціальної політики, Міністерства освіти, молоді та спорту і Державноїслужби молоді та спорту України. Більшість діяльності впроваджувалась міжнародними тагромадськими організаціями та за їх ініціативами.25 листопада 2011 року, першою, серед 17 країн, що підписали цю Конвенцію, ратифікувала Туреччина.При підготовці розділи використані матеріали учасників Ґендерної стратегічної платформи — неформальногооб’єднання експертів в галузі прав жінок та гендерних питань: В. Бондаровської, Т. Ісаєвої,Л. Колос, Н. Костюк, Е. Ламах, Л. Магдюк, К. Левченко, Л. Нечипоренко, М. Руденко, А. Савенок,О. Савенка, О. Семіколенової, М. Скорик, Я. Сорокопуд, Ю. Стребкової, О. Суслової та інші.257